Год назад…Обрушение нового терминала ДАП - 20 января 2015 г.

Два года назад…Обрушение нового терминала ДАП – 20 января 2015 г.

Когда стало ясно, что терминалы #ДАП долго держать не выйдет, украинские военные привезли на взлетную полосу четыре прицепа со взрывчаткой и осуществили подрыв ВПП, что привело к невозможности десантирования посадочным способом самолетов военно-транспортной авиации РФ.

20 января боевики, отчаявшись получить контроль над новым терминалом, подорвали его с нижнего, подвального этажа, который не контролировался украинским военными. В результате подрыва пострадали бойцы 80, 95 и 81 ОАЭМБР. Более двадцати десантников погибли, шестнадцать попали в плен. Следующие несколько дней превратились операцию спасения заблокированных в терминале бойцов.

ВСУ пытались вернуть контроль над ДАП терминалом, но все их начинания свел на ноль густой туман…

Более подробно о военных действиях в районе   в книге «Хроника гибридной войны».

2 thoughts on “Два года назад…Обрушение нового терминала ДАП – 20 января 2015 г.”

  1. Нашла в ленте 12.02.2015
    Ученик 11 класса посвятил защитникам ДАП
    Вічна пам’ять нескореним.

    Притисло груди! Боже, як болить!
    Не підніму з завалу своє тіло!
    Я думав, як загину, то в бою,
    А все єство в бетоні заніміло…
    Де телефон? Дотягнусь, подзвоню,
    «Пробач!», – скажу ріднесенькій матусі
    За те, що в старості води не піднесу,
    Не добудую хату й вже не оженюся…
    Прости, що сам пішов у військомат,
    Що сам попхався у те жерло смерті,
    Я лиш хотів, щоби москальський гад
    Не роздирав Вкраїну всю на чверті!
    Хотів прогнать з Донецька і Пісків…
    Бо ти сама мене колись учила
    Любити Бога, край свій і батьків,
    Сама героєм ти мене зростила!
    За рідну мову, за природу, за любов
    Хотів віддати лиш Вкраїні борг,
    Свою готовий був пролити кров,
    І ось за це назвали словом «кіборг»…
    А ми не роботи, ми – люди, ми – живі!
    Ми, як могли, любили Україну!
    Ми боронили той аеропорт,
    Що вже перетворили на руїну…
    А ти, рідненька, стільки не сумуй –
    Мене покликав Бог в свої палати.
    Сказав: «Ти потрудився, друг,
    тобі пора за це відпочивати!»
    Ти не сама, мамусю, озирнись –
    З тобою нині плаче вся країна
    Ось на колінах люди, подивись,
    Як дякують усі тобі за сина!
    Ти не сама. Ти сльози обітри.
    Тобі лишаю бойового друга,
    З яким ділив я крапельку води,
    В нас спільні були радощі і туга.
    Я знаю, рідна, він тебе знайде –
    Ми тільки вчора з ним про тебе говорили,
    А потім був осколок у плече –
    Його під вечір до шпиталю вивозили.
    А я лишився із його ріжком,
    Щоб замість нього ввечір вартувати.
    Ти помолись за нього вечірком
    І будь від нині ти для нього мати.
    Прости, рідненька, я так не хотів,
    Хотів життя плекати, як бутон…
    Я б не загинув! Землю б я вберіг!
    Я б достояв! …не витримав бетон.
    —автор Кеньо Ігор, уч.11кл.—

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *