Дебальцевська хроніка. Частина 3

Основні бої тривали водночас на напрямках: Вуглегірськ ‒Дебальцеве, Вуглегірськ ‒ Логвинове, Нікішине ‒ Чорнухине, Чорнухине ‒Дебальцеве і Санжарівка ‒ Логвинове. Залежно від місцевості, співвідношення сил і засобів та загальної обстановки, бої на цих ділянках вирізнялися характером, особливостями застосування танків, артилерії й бронетехніки, а також періодичністю та інтенсивністю.

Бої за Вуглегірськ

Перед наступом противник вів потужну багатоденну артпідготовку по всій лінії Дебальцевського виступу. Одночасно для сковування сил АТО активізувалися бойові дії на інших ділянках лінії фронту. Після низки невдалих спроб штурму українських позицій силами місцевих бойовиків, командування противника вирішило ввести у бій регулярні російські підрозділи.

Як згадує генерал Віктор Назаров:

«Ми зрозуміли, що напрямок головного удару Вуглегірськ – Логвинове. Чому вони так діяли? Зима, мороз до мінус двадцяти. Від Вуглегірська лінія електропередачі йде на Логвинове в районі Калинівки. Це дуже зручний орієнтир, плюс на маршруті є висоти, де можна закріплюватися. По дорозі, накатаній під ЛЕП, можна було вийти до річки Карапульки, яку перетинали три дамби».

Перший удар регулярні сили РФ наносили у напрямку Горлівка ‒ Вуглегірськ. Вуглегірськ (до 1968 р. Хацапетовка) – місто з населенням 2500 осіб, розташоване на ділянці траси Луганськ ‒ Донецьк між Горлівкою і Дебальцевим. На той час Вуглегірськ обороняли підрозділи 13-го окремого мотопіхотного батальйону, посиленого протитанковою батареєю і ротою ППС МВС «Світязь».

На двох в’їздах у місто обладнали опорні пункти «1301» з боку Горлівки, що прикриває Вуглегірськ у районі залізничного переїзду, і «1302» на південно-західній околиці міста з боку Єнакієвого. Опорники являли собою кілька складених бетонних блоків із плитами перекриття. За словами очевидців, українська техніка не була окопана, танки і бронетехніка не мали капонірів і протитанкові гармати на танконебезпечних напрямках стояли відкрито, будучи легкою мішенню.

29 січня, захоплення

У ніч із 28 на 29 січня противник завдав мінометно-артилерійський удар по опорному пункту «1301». Після артпідготовки його атакувала штурмова група, до складу якої входило ‒ за різними оцінками ‒ від п’яти до десяти танків. Гарнізон опорного пункту не помітив наближення противника, внаслідок чого позиції взято «з ходу». Військові відступили, частина бійців перейшли на опорний пункт «1302», частина потрапила в полон.

Противник, не зустрівши значного опору, продовжував наступ і увійшов у місто. Чотири атакуючих танки підірвалися на мінному полі, один вступив у бій в самому Вуглегірську, підбив український танк і знищив кілька протитанкових гармат. За свідченнями очевидців, у танках були російські офіцерські екіпажі, здатні ефективно діяти самостійно в умовах міської забудови.

Дізнавшись про вхід у Вуглегірськ штурмової групи противника, основні дислоковані там підрозділи сил АТО залишили місто. На ранок 29 січня на позиціях зосталися тільки дві невеликі групи: гарнізон опорного пункту «1302» у складі артилеристів (35 осіб), бійців 13-го ОМПБ (близько 50 осіб), а також рота МВС «Світязь »(37 осіб), що закріпилася в будівлі школи-інтернату в центрі міста.

30 січня, перша спроба відбити місто

Отримавши інформацію про втрату Вуглегірська, командування сектору, доклало зусиль щодо його повернення. Вранці 30 січня зведена група підрозділів 1-ї танкової і 30-ї механізованої бригад висунулися в обхід до західної околиці міста й почали обладнувати позиції, щоб після втрати опорника «1301» не допустити посилення противника з боку Горлівки.

У цей же час підрозділи 25-го окремого мотопіхотного батальйону (до 50 осіб) на БТР-80 і двох БМП-1, а також батальйонів Нацгвардії «Донбас» (40 осіб) та імені Кульчицького (30 осіб) на п’яти БТР-80 висунулися зведеною колоною на Вуглегірськ.

Спочатку штурм Вуглегірська пропонували здійснити двома ротами 30-ї бригади, але її командир обгрунтував неможливість подібної операції настільки малими силами. У результаті командування погодилось на інший план. Дві роти цієї ж бригади дають коридор для 400 нацгвардійців, які й зачистять місто. Планувалося використовувати підрозділи НГУ «Донбас», батальйони імені Сергія Кульчицького й імені Джохара Дудаєва. Але з Нацгвардії до Вуглегірська під’їхали лише зведена група «Донбас» і «Кульчицьких», загалом ‒ сімдесят осіб.

Перед початком штурму провели розвідку силами спецпризначенців 73-го центру, зокрема, використанням БПЛА, але ця розвідка не змогла виявити замасковані вогневі точки й бронеоб’єкти противника.

У районі перших будинків спішилися і залишили бронетехніку. У місто заходили двома групами паралельними вулицями. Вимушено вступили в бій з переважаючими силами противника. Танк, який прийшов на допомогу, підбили, а другий танк прикрив евакуацію, придушивши вогневу точку противника і давши змогу відійти нашим бійцям. Продовжувати бій в темряві було складно, командування дало наказ на відхід.

На думку генерала Назарова, невдача штурму викликана активною діяльністю в соцмережах Гришина (Семенченка), тоді вже депутата Верховної Ради, який фактично попередив противника про атаку.

«Моє глибоке переконання ‒ Вуглегірськ втратили через це… Він написав:« Місто вільне, все, туди рухаємося», після чого бойовики кинули всі сили для того, щоб його заблокувати. Якби його там не було, не було цього медійного шуму, то контроль над Вуглегірськом, гадаю, ми б відновили. А відновили б контроль над Вуглегірськом ‒ не виникли б інші труднощі, пов’язані з забезпеченням Дебальцевського виступу».

31 січня, друга спроба повернення Вуглегірська

Уранці 31 січня після артпідготовки підрозділи АТО почали другу спробу відбити Вуглегірськ. Діяли за двома напрямками ‒ з боку Дебальцевого і з опорного пункту «1302».

Ротна група 30-ї бригади, посилена підрозділом батальйону імені Кульчицького через позиції опорного пункту «1302», увійшла в місто і почала просуватися до центру зі східного напрямку.

Одночасно йшов бій у східній частині Вуглегірська, де двома паралельними напрямками рухалися штурмові групи 30-ї бригади та батальйону «Донбас». Знищивши одну БМП противника, штурмовий взвод батальйону імені Кульчицького зустрівся з розвідгрупою батальйону «Донбас», яка рухалася із заходу.

Противник чинив активний опір, організувавши вогневі точки в житлових будинках. Гришин (Семенченко) був у складі групи «Донбас» в невизначеному статусі, але по тому, як почався бій, поїхав убік Дебальцевого.

У розпал штурму командування сектора «С» отримало інформацію про те, що на Вуглегірськ з боку Горлівки рухається потужна (до 15 танків) колона противника. І підрозділи отримали команду на відхід. Деблокувавши групу роти «Світязя», яка з 30 січня перебувала на території школи-інтернату, а також евакуювавши частину гарнізону опорного пункту «3102», штурмові підрозділи де організовано, де хаотично залишили місто і відійшли до вихідних позицій.

Згодом з’ясувалося: інформація про штурмову групу противника не підтвердилася. Це приклад інформаційного вкиду, який, на жаль, спрацював. До речі, до того, яку роль відігравала інформаційна компонента, ми ще повернемося.

Заблоковані в школі-інтернат бійці вийшли з Вуглегірська без втрат під прикриттям артилерії. Перед виходом командир роти «Світязя» Олександр Фацевич «замовив» артилерію спочатку по позиціях сепаратистів, потім дав вказівку за кілька хвилин почати обстрілювати свої ж позиції.

Після виходу з Вуглегірська підрозділи 30-ї бригади зайняли позиції на рубежі південна околиця Савелівка ‒ залізничний переїзд на трасі Дебальцеве ‒ Вуглегірськ, прикривши таким чином підходи до Дебальцевого. Але північно-західний напрямок на Логвіновський коридор залишався під захистом лише природного кордону ‒ заболоченої заплави річки Карапульки.

Події 1 лютого, відмова від спроб повернути місто

Після несподіваної втрати Вуглегірська і двох невдалих спроб його повернення, частина підрозділів сил АТО, що перебувала на рубежах на захід від Дебальцевого, втратили боєздатність.

У ніч на 1 лютого старший лейтенант із позивним «Зона», який командував протитанковою батареєю, після ворожого обстрілу піддавшись паніці, самовільно залишив позиції на трасі Вуглегірськ ‒ Дебальцеве і втік у район міста Ізюм. При цьому два гарматних розрахунки батареї не виконали цей злочинний наказ і продовжили бій.

Особовий склад 30-ї бригади був також частково деморалізований і, як доповів командир, не міг утримувати виділені йому рубежі. Тактичну групу вивели в базовий табір для відновлення боєздатності.

Головним фактором падіння морального духу виявився факт успішного застосування противником танків, які в той період у більшості військових викликали страх і паніку. Крім того, під час боїв у Вуглегірську нібито бачили російську штурмову авіацію. За свідченнями екіпажу БМП 30-ї бригади, російський штурмовик, пролітаючи на гранично малій висоті, зробив коло, і полетів убік Савельєвки. Також ці літаки бачили бійці 73-го центру спецназу, 25-го ОМБП і батальйону «Донбас».

За даними розвідки, до сепаратистів, які взяли місто, стало підходити підсилення. Оцінивши загальну обстановку і не маючи достатньої кількості резервів, командування сектору відмовилося від спроб штурму Вуглегірська.

2 лютого о 10.00 противник спробував захопити село Комуна, розташоване на північний захід від Дебальцевого, але після невдалих штурмів зупинився, закріпившись у районі водосховища, звідки вів обстріли позицій і базових таборів ЗСУ.

Захист водного кордону і передмість Дебальцевого після втрати Вуглегірська

1 і 2 лютого диверсійно-розвідувальні групи противника шукали розриви в обороні сил АТО і переправи через Карапульку в районі сіл Калинівка та Лозове. Напрямок на Калинівку дозволяв в обхід траси вийти до передмістя Дебальцевого, селища Комуна, де розташовувалися артилерійські позиції сил АТО. З боку Лозового противник міг вийти на Логвинове і заблокувати комунікації плацдарму.

За розпорядженням Начальника Генштабу ЗСУ генерала Муженка, з метою недопущення переходу бронетехніки противника через дамби і мости, для їх підриву відправлені інженерні групи у супроводі розвідгруп 73-го центру спецоперацій. Завдання з підриву дамб частково виконали. Зведена група встигла підірвати потужну дамбу, розташовану в п’яти кілометрах від Логвинового, на якій противник уже провів інженерну розвідку.

Але частина інженерних не виконали підрив, що дозволило противнику захопити переправу в районі Калинівки.

Генерал Назаров пізніше розповідав:

«У нашому розумінні ці дамби могли забезпечити просування противника, в першу чергу танків. Ми поставили завдання їх замінувати. З доповідей вони були заміновані й мали бути підірвані в певний час, коли стане зрозуміло, що противник почав рухатися в цьому напрямку. На жаль, це завдання не виконано за нез’ясованих до кінця причин. Відповідальними за знищення переправ були керівник сектору «С» і заступник керівника штабу АТО покійний полковник Федічев, який перебував у штабі сектору. Через залишення територій неможливо провести повне службове розслідування, щоб зрозуміти, що сталося».

Події після третього лютого

Після стабілізації рубежів на захід від Дебальцевого, для посилення угруповання сектору «С» в його зону відповідальності передислокована батарея 27-го реактивного артполку, а також тактична група 5-го батальйону 30-ї механізованої бригади.

Противник, намагаючись перекрити комунікації Дебальцевського плацдарму, обладнав опорний пункт у районі Калинівки в восьми кілометрах від міста, звідки міг тримати під вогневим контролем трасу Дебальцеве ‒Логвіново ‒ Луганське і вести диверсійно-розвідувальні дії.

Після 4 лютого основні зусилля супротивника перенесені на рубіж Рідкодуб ‒ Чорнухине.

Олександр Сурков

Джерело АрміяINFORM