Публікуємо повну главу з книги Сержа Марко Хроніка гібридної війни, яка детально описує події під Іловайськом.
Слід розрізняти дві різні події: спробу штурму Іловайськ та «Іловайську трагедію», тобто оточення української групи військ неподалік від цього міста та подальший розстріл російськими військами українських колон, що виходили з оточення. Обидві операції відбувалися приблизно в один час, але безпосередньо не були пов’язані.
Місто Іловайськ має до оточення українського угруповання опосередкований стосунок: так вийшло, що в суспільній свідомості ці бої з’єдналися з висловлюваннями деяких командирів добровольчих батальйонів, чиї підрозділи на той момент перебували в Іловайську. Таким чином, вислів міцно закріпився для визначення подій, котрі відбувалися 29 серпня 2014 р.
Спроба штурму Іловайськ 4 серпня
Події в місті Іловайськ розвивалися наступним чином.
Як згодом стверджував начальник Генерального Штабу, окремо операція зачистки (захоплення) Іловайська не планувалася:
— Іловайськ як окрема операція взагалі не розглядався. Це була одна зі складових задуму штабу АТО щодо проведення операції у всій зоні. Ініціатива зачистки Іловайська виходила від МВС, тому, власне, там і були зосереджені підрозділи цього міністерства. На ЗСУ лягало лише забезпечення та надання допомоги бронегрупі, що була сформована під ці завдання силами 51 бригади та мала разом із добровольчими підрозділами взяти під контроль сам Іловайськ. БТрО, що перебували в складі угруповання, мусили забезпечити блокування Іловайська вздовж зовнішнього периметру.
Керівник сектору «Б» генерал-лейтенант Хомчак ініціював реалізацію задуму щодо зачистки/штурму Іловайська та отримав на це дозвіл зі Штабу АТО.
4 серпня командир 40 БТрО Олександр Мотрій отримав наказ від генерала Хомчака висунутися на Іловайськ, зачистити його і виставити сім блокпостів довкруж Іловайська та Зугреса. На заперечення, що для виконання цього завдання недостатньо сил і засобів, Хомчак авторитарно заявив, що це наказ, а накази не обговорюються.
Мотрій доніс особовому складу наказ і сказав, що відправить тільки тих, хто піде добровільно. Готовність виконати наказ виявили близько 120 бійців, яких було відправлено на штурм Іловайська. Будучи посиленими бронетехнікою 51 бригади, вони вступили в бої на підходах до Іловайська, знищили один укріпрайон, але не змогли прорвати оборону на околиці міста. Вже тоді стало ясно, що Іловайськ легко не дасться.
Друга спроба. Нарада у Корбана
5 серпня заступник голови Дніпропетровської ОДА Геннадій Корбан зібрав у кабінеті командирів батальйонів «Азов» (Андрій Білецький), «Шахтарськ» (Андрій Філоненко), «Дніпро-1» (Юрій Береза), «Донбас» (Семен Семенченко). Також там були присутні генерал Хомчак та журналіст Юрій Бутусов.
За свідченнями присутніх на нараді, Корбан поінформував, що в Іловайську базується НВФ чисельністю до 50–60 осіб, а укріпрайони відсутні. Згодом приїхав Хомчак і підтвердив відсутність укріплень та обговорив з присутніми схему взаємодії добровольчих батальйонів із ЗСУ. Як пізніше заявляв Корбан, зустріч мала консультативний характер. Крім того, подібні окремі наради проводилися в Кураховому і на базі батальйону «Азов» у Бердянську, на нарадах були присутні посадові особи, які не мали безпосереднього стосунку до проведення АТО.
7 серпня під Іловайськ висунулися 39 і 40 БТрО та добровольчі батальйони. Зазначеним БТрО ставилося завдання зайняти дві панівні висоти під Іловайськом, взяти навколишні території під контроль, виставити блокпости. Підтримку їм надавав підрозділ 51 ОМБр. Бійці розбили два укріпрайони, але через брак сил та засобів завдання виконати не змогли. Очікувалося прибуття 1 бригади Національної гвардії, проте вона з’явилася в районі бойових дій лише 26 серпня.
Тоді за сприяння заступника голови Дніпропетровської ОДА Геннадія Корбана для штурму Іловайська почали збирати добровольчі підрозділи, які були в штаті МВС. Цими підрозділами стали батальйони «Азов», «Шахтарськ», «Дніпро-1», «Донбас».
Згодом командири добровольчих батальйонів та бійці стверджували, що їм було пояснено, буцімто зачистка Іловайська — це нескладне бойове завдання, яке триватиме не більше двох днів. Деякі підрозділи не брали з собою багато боєкомплекту, бо планували швидко впоратися і повернутися. Але не всі вважали, що заплановано легку прогулянку. Так, з «Миротворця» звільнилося близько сорока осіб, коли батальйон отримав завдання висуватися на штурм Іловайська.
Командир батальйону «Миротворець» Андрій Тетерук розповів:
— Мені сказали приблизно наступне: Андрій, треба, щоб ти приїхав. Справ тут на один день. Ми розіб’ємо укріпрайони в Іловайську, ви зайдете і зачистите місто — і все. Один день. У мене саме після 24 мала бути ротація, думав, що впораюся. Але несподівано 40 бійців відмовилися їхати, написали рапорти, досить неприємна історія вийшла. Тут ще два місяці тому були всі такі герої, просилися на передову і тут на тобі… Прийняв зброю, все оформив, узяв боєкомплект на три доби і виїхав.
БТрО зайняли позиції на панівних висотах і блокпостах, а добровольчі батальйони пішли на Іловайськ.
Генерал Хомчак залишався у штабі сектору. Під час перших невдалих боїв «Азов» та «Шахтарськ» зазнали втрат убитими та пораненими. З’ясувалося, що в Іловайську НВФ значно перевищують прогнозовану кількість, а в самому місті зведено потужний укріпрайон. Після перших боїв під час заходу в Іловайськ Філоненко та Білецький вивели свої підрозділи з Іловайська.
Семенченко та Береза таки завели в Іловайськ свої підрозділи, закріпилися і почали зачистку приватного сектору. На зміну «Азову» і «Шахтарську» прибули батальйони МВС «Херсон», «Івано-Франківськ», «Миротворець», рота «Світязь». Противник зв’язав підрозділи добробатів боєм, сам Семенченко отримав легке поранення і був евакуйований. Керівництво добровольчими батальйонами в Іловайську взяв на себе В’ячеслав Власенко (позивний Філін), замкомбата «Донбасу».
Добровольчі підрозділи за підтримки ЗСУ зайняли половину Іловайська. Бойовики розташувалися в іншій частині міста, в районі багатоповерхової забудови. Між цими частинами, як розділова лінія, пролягала залізниця.
Загалом чисельність особового складу добробатів була наступною: «Донбас» — 192 особи, «Дніпро-1» — 78 осіб, «Світязь» — 23 особи, «Миротворець» — 52 особи, «Херсон» — 27 осіб, «Івано-Франківськ». — 25 осіб, разом 397 бійців. Тут не враховано батальйони «Азов» та «Шахтарськ», тому що після перших невдалих боїв під Іловайськом вони самовільно залишили місце бойових дій та відмовилися повертатися. Комбат «Шахтарська» заявив, що дозвіл на вихід із сектору «Шахтарськ» та «Азов» отримали від радника міністра внутрішніх справ Антона Геращенка та начальника Департаменту організації діяльності підрозділів міліції особливого призначення В. Чалавана.
Разом угрупування під Іловайськом, враховуючи ротно-тактичну бронегрупу 51 бригади, налічувало спочатку приблизно 940 осіб.
20 серпня РНБОУ рапортувала про повне взяття під контроль Іловайська.
Події під Іловайськом після вторгнення російських військ
24 серпня, після того як в секторі «Д» 5 БТрО «Прикарпаття» самовільно залишив позиції на кордоні з РФ, правий фланг лінії оборони на рубежі Кутейникове–Мокроєланчик виявився відкритим, на територію України безперешкодно увійшло вісім батальйонних тактичних груп збройних сил РФ (докладніше про це в описі подій в секторі «Д»).
У другій половині дня 24 серпня надійшла інформація про рух під Іловайськ колони техніки без розпізнавальних знаків. По колоні було нанесено вогневе ураження. Надалі було отримано підтвердження того, що це були російські війська у складі чотирьох БТГр. Один з цих підрозділів, БТГр 331 полку ПДВ РФ, і був розбитий біля села Дзеркальне, там же було взято в полон десять російських десантників. Власне, вони і стали підтвердженням переходу через кордон регулярних частин РФ.
За фотодоказами, опублікованими в Інтернет, 6 ОТБр ЗС РФ під час боїв під Іловайськом втратила шість танків, два було захоплено ЗСУ, два було знищено в результаті бойових дій, ще два були зафіксовані з пошкодженнями вже на території Росії (військовослужбовці 6 ОТБр виклали в мережу фотографії підбитих танків Т-72Б3). Точні втрати в живій силі та техніці 6 ОТБр під Іловайськом на разі невідомі.
Згодом були опубліковані відео із захопленими танкістами РФ, узятими в полон під Червоносільським. Відео зняли на телефон бійці батальйону «Донбас». На кадрах відеозапису фігурують, зокрема, військовослужбовці 6 ОТБр ЗС РФ Іван Баданін та Євген Чернов.
Окремої згадки вимагає трофейний російський танк Т-72Б3, захоплений в результаті боїв з регулярними російськими частинами. Судячи з документів, знайдених усередині танка, машина до боїв під Іловайськом належала військовій частині Російської Федерації №54096 — це 6 ОТБр, 3 танкова рота, командир роти — Рашитов А. Р., командир танка — молодший сержант Гончаров. Зазначений танк було підбито БМП 93 бригади та залишено з незначними ушкодженнями. Цей танк був знятий на відео і став одним з доказів присутності російських військ в Україні влітку 2014 р.
Оточення українського угруповання під Іловайськ, спроба деблокування
Дорога на Іловайськ була відкрита. Підрозділи РФ зайшли під Іловайськ і почали брати іловайське угруповання в кільце.
Підрозділи 51 і 28 механізованих бригад і РТГр 93 механізованої бригади, які перебували в секторі «Д», внаслідок бойових дій втратили боєздатність, приєдналися до угруповання українських військ під Іловайськом. Відтак, на момент виходу з оточення загальна кількість угруповання складала близько 1400 осіб.
24 серпня з ППД Башкирівка до Іловайська висунулася БТГр 92 ОМБр та група 42 БТрО «Рух Опору».
Активна фаза боїв відбулася 25–27 серпня, в результаті чого було розбито 4 роту 2 батальйону 51 ОМБр. Причому чимала частка провини за цю поразку лежить на заходах інформаційного впливу (інформаційні повідомлення ЗМІ). Бойові дії укупі з інформаційним тиском спровокували підрозділи 51 бригади залишити свої позиції, що привело до ослаблення лівого флангу українського угруповання в секторі в цілому і оточення іловайського угруповання зокрема, оскільки бої в ці дні відбувалися вже не з різношерстими бойовиками, а з регулярними військами РФ.
Надалі, з огляду на те, що обстріли з боку як бойовиків, так і підрозділів збройних сил Російської Федерації не припинялися, боєприпаси в підрозділах закінчувалися, а деякі командири добровольчих батальйонів, не бажаючи вести бойові дії, в ультимативній формі вимагали негайного відходу, штабом АТО було розроблено план з деблокування угруповання, що опинилося в котлі.
Задумом передбачалося для деблокування угруповання в районі Іловайська залучити 79 і 95 аеромобільні бригади і БТГр 72 механізованої бригади, завдати поразки угрупуванню військ РФ і закінчити виконання спеціальних дій біля Іловайська.
БТГр 92 бригади вийшла на допомогу в Іловайськ, але 27 серпня неподалік від Комсомольського по ній було нанесено вогневе ураження, колону контролювали безпілотники і по колоні працювали грамотні артилеристи. Передові групи 92 ОМБр, котрі вступили в бій з російськими десантниками, було розбито. Угруповання 42 БТрО було розбито біля дороги Новокатеринівка–Колоски. Підхід допомоги не було реалізовано. Пізніше бійці з колон, які вийшли в напрямку до Новокатиринівки, потрапили в полон противника, загалом було взято в полон понад 150 бійців особового складу.
БТГр 92 ОМБр зазнала великих втрат у техніці, і, як виявилося надалі, це був найбезкровніший варіант. Люди залишилися живі, а протиставити батальйонним тактичним групам РФ щось істотне 92 бригада не могла. Проте БТГр 92 бригади не змогла виконати поставлене завдання і розблокувати іловайське угруповання.
Але позаяк підрозділи (3 БТГр 72 механізованої бригади), які прибули на посилення сектору «Б», не виконали завдання із захоплення та утримання кордону, а резерв 79 аеромобільної бригади затримався, було прийнято рішення провести операцію протягом 1–2 вересня. На той момент резерв становив півтора аеромобільних батальйони і був зайнятий відновленням боєздатності техніки, що потребувало певного часу.
Також затримка в проведенні операції з деблокування була пов’язана з різким загостренням обстановки в районі Луганська, де в результаті вторгнення батальйонних тактичних груп збройних сил РФ створилася реальна загроза блокування українських військ в районі Лутугиного, Георгіївки та виходу противника в тил українським військам близько Дебальцевого.
Російські війська зіткнулися із затятим опором і зазнали відчутних втрат, їм було невигідно втягуватися в затяжні бої на чужій території. Тому Російська Федерація скористалася дипломатичними шляхами для припинення бойових дій та ведення вогню. У ЗМІ з’явилося звернення до бойовиків від Президента РФ щодо припинення вогню і вимога випустити українські підрозділи з котла. Крім того, представники Росії виступили з різними заявами, які заперечували участь російської армії в протистоянні на Донбасі. Зокрема, начальник Управління прес-служби та інформації Міністерства оборони Ігор Конашенков офіційно спростував факт участі російських військовослужбовців у бойових діях на сході України і висловив сумніви щодо наданих доказів, стверджуючи, що, як і безліч інших їм подібних за останні місяці, вони недостатньо переконливі.
За підсумком було розпочато переговори з наявним у секторі командуванням російського угруповання з метою отримати домовленості щодо виведення українських військ з оточення. В результаті було досягнуто згоди між штабом сектору «Б» та учасниками переговорів, котрі представляли штаб ЗС РФ. Згідно з цією угодою угруповання ЗСУ та добровольчих батальйонів загальною чисельністю близько 1400 бійців підрозділів ЗСУ та МВС вранці 29 серпня висунуться через Многопілля за двома маршрутами.
У порушення домовленостей угруповання українських військ під час виходу були розстріляні російськими військами, після чого підрозділи РФ вирушили в бік Комсомольська, витісняючи підрозділи ЗСУ, розташовані в тому районі.
Іловайська трагедія
Іловайською трагедією в Україні називають розстріл колони військ сектору «Б», які виходили з оточення під Многопіллям в напрямку Старобешевого.
Між Генеральними штабами РФ та України було досягнуто попередньої угоди про виведення військ з-під Іловайська. Після того як умови виведення військ з котла почали змінюватися в односторонньому порядку з ініціативи РФ, начальник Генерального штабу ЗСУ Віктор Муженко визнав надані гарантії недостатніми і дав вказівку генералу Хомчаку виводити угруповання на прорив 29 серпня о 3:00 дрібними розосередженими групами. Хомчак відповів, що він забезпечить гарантії виходу на своєму рівні взаємодії з частинами РФ. Тієї ж ночі в. о. командира батальйону «Донбас» В’ячеслав Власенко (позивний Філін) пропонував прориватися через Моспине, але інші командири відмовилися слідувати цьому плану і наполягли на виході під гарантії парламентарів армії РФ.
У результаті було досягнуто наступної домовленості: на світанку 29 серпня 2014 р. о 6:00 за прибуття двох БТР зі складу збройних сил Російської Федерації (один в Многопілля, інший — в Агрономічне) в їхньому супроводі буде здійснено рух українських підрозділів двома маршрутами до рубежу Старобешеве–Новокатеринівка.
Було сформовано дві колони, і вранці 29 серпня підрозділи чекали команди на вихід. Близько шостої години ранку до населеного пункту Многопілля прибув один БТР, де російський офіцер повідомив, що умови виходу змінено, і вони дозволять вихід підрозділів через сектор «Д» тільки одним маршрутом, який вони вкажуть, без зброї, боєприпасів та військової техніки.
На питання, в чому причина, чому змінено домовленість, російський офіцер почав кудись дзвонити і затягувати час. Дізнавшись про змінені умови, генерал Хомчак дав наказ колонам виходити зі зброєю попередньо розробленим маршрутом. Було 8:15.
Як з’ясувалося, час затягувався росіянами навмисно, аби мати змогу окопатися вздовж умовленого маршруту прямування колон.
Сама лінія оборони росіян мала три кола. Перше кільце блокування було пройдено відносно спокійно. При наближенні колон до окопаних позицій другого кільця за обставин, які дотепер не з’ясовані, росіянами було відкрито масований вогонь.
Українські підрозділи вступили в бій та спробували прорватися крізь позиції росіян. Треба сказати, що на ділянках, де техніку ще не встигли вкопати і організувати укріпрайони, в ході бою російським підрозділам було завдано досить істотної шкоди, було підбито кілька танків, БТРів, БМП, ворог зазнав втрат у живій силі.
Ще до початку переговорів про вихід з оточення, передбачаючи можливу необхідність пробиватися з боєм та у зв’язку з недосяжністю об’єктів супротивника для інших вогневих засобів, було сплановано удари вздовж маршруту висування підрозділів по місцях імовірного розташування противника (панівні висоти, кургани, перехрестя доріг тощо) з південного боку — для 1 РДн 19 ОРБр, з північного боку — для 1 РеАДн 107 РеАП.
Після початку обстрілу української колони було виконано більше 12 групових та поодиноких ракетних ударів із використанням від 1 до 4 установок «Точка-У» і приблизно 15 вогневих ударів РСЗВ «Смерч» з використанням від 1 до 3 бойових машин.
Також вихід колон прикривала ланка штурмовиків Су-25, яка також координувала роботу артилеристів. Один з літаків було збито російською ППО, після чого пілота було знайдено та евакуйовано з району бойових дій.
Однак за наявних умов, навіть за сильної підтримки артилерією, у підрозділів, що виходили з оточення, не було змоги ефективно чинити опір. Колону було розстріляно і розсіяно, техніку підбито, а бійці почали виходити з району бойових дій пішки. Їх ніхто не координував, генерал Хомчак пропав з радіоефіру.
У цей час ГШ намагався стабілізувати лінію розмежування, створити опір ворожим БТГр та домовитися про видачу полонених зі штабом РФ.
У полоні ЗС РФ опинилися близько чотирьох сотень солдатів ЗСУ та бійців добровольчих батальйонів. Здебільшого росіян цікавили бійці батальйону «Донбас» як найбільш розкрученого в ЗМІ підрозділу, що зіграло чималу роль в пропаганді добровольчого руху.
Розповідає боєць батальйону «Донбас», позивний Мішка:
— Коли нас узяли в полон, то відконвоювали в барак і тримали добу з іншими полоненими. Опитували. Ми зрозуміли, що вони полюють конкретно за «Донбасом» і Нацгвардією, і не видали себе. Сказали, що ми ЗСУ. Вони до ЗСУ-шників взагалі добре ставилися. Розповідали все: чого вони прийшли, що вони кадрові військові тощо. Самі ми нашивки зривали, чорні кітелі скидали. Ми чули, як росіяни ще говорили, що ось цих, в чорній формі, «нацистів», будемо кінчати.
Добу по тому нас завантажили в два «КамАЗи», щільно набиті полоненими. Приїхали на черговий допит, знову опитали. Але вони не знали, що з нами робити. Вони не були готові до такої кількості полонених, тому все було поспіхом. Це нам і допомагало. Кажуть, мовляв, ми не знаємо, що з вами робити. П’ять «КамАЗів» вивезли, так тут ще п’ять «КамАЗів» привезли. Ось куди вас подіти?
Окремої згадки вимагає український танковий екіпаж, який виходив з Іловайська на трофейному російському танку Т-72Б3, захопленому в результаті боїв з регулярними російськими частинами. Український танковий екіпаж у складі зампотеха 93 бригади полковника Сидоренка і танкістів 17 танкової бригади Сергія Ісаєва та Євгена Мартинюка на трофейному російському танку змогли проїхати 22 км під вогнем, прикриваючи колону, яка йшла на прорив.
Після того як між Генеральними штабами України та РФ було узгоджено домовленість про тимчасове припинення вогню, на території, де були розбиті колони, висунулися групи людей, щоб забрати поранених та загиблих. Одну з груп вів заступник начальника штабу бойового управління оперативного командування «Південь» полковник Ігор Палагнюк. Підрозділ було обеззброєно на блокпосту сепаратистів під Старобешевим, ті не знали про домовленості між Росією та Україною. Полковник Палагнюк добровільно роззброївся і, ризикуючи своєю свободою, не маючи гарантій власної безпеки, у супроводі бойовиків «ДНР» поїхав до т. зв. міністра оборони «ДНР» в Старобешевому, щоб переконати його видати поранених та загиблих. Кілька годин по тому росіяни підтвердили «ДНР-івцям» повноваження, група зайшла і почала забирати загиблих та поранених за обумовленими маршрутами.
Розповідає полковник Палагнюк:
— Узагалі, росіяни були одягнені в строї без розпізнавальних знаків. І до речі, без бронежилетів. На другий день мене пустили працювати на позиції росіян, вони стояли на всіх панівних висотах, безпосередньо в районах їхньої оборони я і працював. Там вже побачив розбиту техніку, танки, БМП, які розстрілювали впритул колону. Вся земля була в дроті, там я знаходив тіла. По тому, як вони лежали, зрозумів, що по людях стріляли з ПТКРів. Палили, з чого могли. І ось коли на другий день я працював на цих позиціях, після Старобешевого та Новокатиринівки спустився до Побєди, там мені показали поховання, серед загиблих наших солдатів знаходив і росіян. Росіян віддавав їм [російським представникам — С. М.].
Загалом було вивезено близько 160 убитих, півтора десятки яких згодом виявилися російськими солдатами. Також змогли вивезти понад двісті поранених. Приступили до переговорів про взятих у полон 380 українських бійців. Майже всіх узятих в полон українських солдатів російська сторона повернула. Тих, кого залишили у полоні, російські солдати передали сепаратистам. Частину переданих сепаратистам полонених ті розстріляли.
Втрати української сторони в Іловайському котлі склали загиблими близько 360 осіб сумарно ЗСУ та добровольчих батальйонів.
Поки відбувалися ці процеси, в секторі тривали бої на інших напрямках.