Свин у Лантусі Позивний Шульга-1. Глава 2 Вивантаження

Розстебнувши чорний термомішок і відкинувши убік пару трупів, Шульга піднявся на ноги, нашвидку розім’яв тіло. Узявши зброю напоготів, не знімаючи маску, обережно, вздовж борту, підібрався до відчинених дверей причепа. Уважно роздивився, прислухався.
Тишу в ангарі порушували тільки дзижчання мух та приглушене гудіння агрегатів. Санітари розкинулися навколо імпровізованого столу в позах з картини «Мисливці на привалі» і ознак життя не подавали.

П’ятниця, 28 липня, 2:45, Центр прийому і відправки загиблих.

Шульга зіскочив на підлогу, стрімко підлетів до виходу, озирнувся, повернувся до сплячих. Переконався, що «закладка» спрацювала точно так, як і було передбачено планом, підтягнувся і пірнув назад у чорноту рефрижератора. Витягнув з глибини і спустив на підлогу два важких чорних баули. Зліз, позбувся дихального фільтра і почав стягувати захисний костюм.
Бригадир раптом заворушився і щось пробурмотів. Миттєвим кидком прибулець перемістився до відключених санітарів. Три секунди, і глушник автомата – в двадцяти сантиметрах від голови сплячого. Великий палець в тонкій чорній рукавичці м’яко перевів запобіжник на бойовий режим, а вказівний ліг на спусковий гачок. Бригадир, на своє щастя, більше не ворушився.
Зачекавши ще секунд тридцять, Шульга короткими перебіжками, постійно перевіряючись, покинув ангар.
Рухаючись в темряві вздовж зовнішньої стіни, він дістався до кінця будівлі, де стіна ангару впирається в колючку внутрішнього периметру. Між стіною і колючкою залишався неширокий, метри півтора, прохід, загиджений і порослий кущами. За огорожею починалася велика територія шпиталю. Закінчивши розвідку, в три заходи Шульга мерщій переніс баули і упаковку з відпрацьованим спорядженням до проходу між стіною і колючкою.
Такий радикальний спосіб доставки зброї і спорядження до місця проведення операції був обраний зовсім не випадково. Прифронтовий Ростов, що став з 2014 року основною військовою базою для російських сил, що беруть участь у підтримці маріонеткової «Новоросії», набитий військовими, представниками найрізноманітніших спецслужб і поліцією. Перевозити великий обсяг вельми специфічної зброї та іншого необхідного для операції обладнання та спорядження по спецназівських контрабандних каналах було визнано невиправданим ризиком. Тіла ж убитих, які регулярно вивозили з України, ніхто дорогою не перевіряє. Уночі Центр прийому і відправки загиблих охороняють лише два стаціонарних пости і нечастий патруль, який обмежується інспекцією освітлених ділянок.
Урахували й ефект несподіванки. Це по в’язницях і колоніях охорона заточена вартувати тих, хто всередині. А військова варта покликана давати відсіч зовнішнім загрозам, тому покинути такий об’єкт нескладно. Якщо, звичайно, знати порядки і добре, вдумливо підготуватися.
У підготовці Шульги сумніватися не було підстав ні у нього самого, ні у тих, хто планував і забезпечував операцію.
Покопирсавшись в одному з баулів, він витягнув комплект непримітного цивільного одягу – футболку, вільну куртку з каптуром, джинси і черевики на товстій підошві. Переодягнувшись, запхав до товстого герметичного пакета використаний термомішок, неопреновий костюм та іншу труєну трупним запахом упаковку. Не викликаючи найменшого шуму, розрізав стару колючку, витяг назовні багаж, сховав під курткою зброю і, ніким не помічений, човниковими перебіжками, почав хутко просуватися між гаражами. Там лежав лісопарк, що простягнувся до річки Темернік – невеликого припливу Дону.
Перший етап операції завершився успішно.

* * *

Світанок у Ростові – не найкраща пора для прогулянок. Хоча з якого боку подивитися… Прості громадяни ще сплять, криміналітет вже відпочиває. Поліцейські наряди, користуючись тимчасовим затишшям, у масі своїй кемарять. Отож, для тих, хто хоче залишитися непоміченим у великому місті, час дуже вдалий.
Район «Военвед». На ґрунтовку між приватним сектором і залізничною колією, тихо гуркочучи, виповзає сіра «Лада» одинадцятої моделі. Їде вздовж парканів, пірнає в кишеню на узліссі.
За кермом машини – капловухий гостроокий хлопчина. На задньому сидінні розвалилася густо нафарбована дівчина, на вигляд років шістнадцяти, в короткій спідниці і панчохах сіточкою. Чи то сутенер повію від клієнта додому котить, а по дорозі вирішив урвати трохи солодкого на халяву, то чи студент на татовій тачці дівку зняв у нічному клубі, а за браком хати і бабла (швидше за все, і того й іншого) привіз її трахати за взаємною згодою і до обопільного задоволення. Загалом, місце тихе, а діло молоде-житейське…
Капловухий водій вимкнув габарити і заглушив двигун. Але на заднє сидіння до пасажирки, як того слід було очікувати, не поліз. Хвилин п’ять просидів, чуйно вслухаючись у навколишні звуки. Дівча, знову ж таки всупереч очікуванням, мовчало, дивлячись великими, трохи зизуватими очима в темряву, при цьому не виказуючи ані подиву, ані навіть тіні несхвалення діями супутника.
Капловухий слухав, до краю нашорошивши подаровані йому природою локатори.
Шум лісу, віддалений стукіт коліс товарняка. Крик півня, ліниве перебріхування собак. Нічого підозрілого.
Зачекавши ще трохи, намагаючись не зчиняти галасу, хлопчина вибрався з машини. Тут же з узлісся вийшов Шульга. Вони хутко зблизилися, обійнялися в характерному привітанні вояків АТО.
– Привіт, Єврею! Все тихо?
– Як на кладовищі. З прибуттям, командире!
Шульга відкинув каптур і виявився худорлявим міцним чоловіком років тридцяти з вольовим обличчям, перекресленим по щоці тонким шрамом.
– Як пройшло?
– У мене норм. Приїхав з Красного Луча з бригадою, місцевому чинуші хатинку будувати. Штамп в міграційній карті поставив, патент отримав. З понеділка, типу, приступаємо. Так що документи краще, ніж у Штірліца.
– Що Шаман?
– На зв’язок не виходив, аварійний маяк не ставив. Значить, або гаплик, або все в порядку.
Дівчина вискочила з машини, обнялася з Шульгою.
– Готова, Ласко?
– Та шо там готуватися, командире? Після того клоповника, в якому я тиждень вашими молитвами просиділа…
– Ти про що?
– Про табір для цих, біженців. Мало того що вата на ваті і сепаром поганяє, так ще і чеченці з дагами туди ходять, як на роботу. Дівчат знімають. За їжу. Обслуга нахабна, крадуть не ховаючись. Годують як у в’язниці, нас за людей не вважають. Матраци смердючі, білизна брудна, в наметі тридцять душ, і все стогнуть, що їх “фашисти” з дому вигнали. Знову ж фейси труться, вербувальники різні ошиваються. Лук’янівський СІЗО в порівнянні з цією помийницею – гранд-готель.
– Їжі в магазинах нормальної немає, – поскаржився своєю чергою Єврей. – По етикетках наче воно все як в наших маркетах, а на смак реально гівно.
– Для кого гівно, для кого і «батьківщина». Вдома від’їсишся. Ходімо, допоможеш вантаж притягти.
Сховати в кущах баули не важко. Складніше позбутися відпрацьованої екіпіровки. Темернік, до якого, покинувши територію об’єкта, дістався Шульга, насправді виявився неширокою і мілкою, з Ірпінь, річечкою з зарослими берегами і замуленим дном. Тому довелося закопати пакет під деревами, так що на зустріч, орієнтовану точно за часом, він встиг майже впритул.
Залишивши машину під наглядом Ласки, Шульга і Єврей заглибилися в ліс.
Крім ударної групи, в операції брали участь багато людей. Але зараз все залежало виключно від Шульги та його бойової трійки.
Єврей насправді був не євреєм. Прізвисько причепилося до нього після дембелю, коли він примудрився цілий рік прожити, отримуючи всі можливі й неможливі допомоги, і переходячи з одного реабілітаційного центру до іншого, звідки, власне, і потрапив до команди.
Ласка до росіян мала власний особливий рахунок, хоча про себе розповідати не любила.
Важливою перевагою цієї парочки було те, що обидва виглядали набагато молодше за свої роки і своїм виглядом не викликали жодного побоювання.
Шаман, що позавчорашньої ночі здійснював спостереження за об’єктом, був снайпером і розвідником від бога. Міг цілодобово вистежувати здобич, щоб у потрібний момент завдати короткого точного удару. Сімнадцять російських офіцерів було в його особистому послужному списку ще до приходу в команду.
На все про все пішло хвилин двадцять. Витягли баули з густих колючих кущів. Під тихе кректіння і матюки Єврея, що ненавидів важку фізичну працю, повернулися до машини.
Вміст прошитих чорних сумок, якби була можливість ознайомитися з ним у російських ментів, ввів би останніх в ступор, а феесбешників забезпечив би званнями і урядовими нагородами на роки вперед.
Насамперед Шульга роздав команді пристріляні «Хеклери МП5» з п’ятьма запасними магазинами. Потім «Глок 26», який віднедавна вони використовували які додаткову зброю. Розроблена в 1995 році міцна невелика машинка відмінно підходить для прихованого носіння, але в той же час має достатню вогневу міць. Та й патрон такий же, як і в автоматах, що спрощує життя, тим більше що і в Росії його почали випускати.
І куди ж без неї, снайперської гвинтівки, на яку вже чекав Шаман.
Все інше – щільно упакована хитра електроніка, призначена для різноманітних диверсійних цілей – від системи лазерної дистанційної прослушки до сканера автомобільних сигналізацій і надсучасної сателітної системи зв’язку.
Шульга та Єврей знову перевдяглися, а Ласка залишилася в тому ж провінційно-пікантному іміджі, в якому прибула «донецькою біженкою» на обітовану ростовську землю. Розподілили вантаж на собі і в машині. Перевірилися. Провели брифінг, схилившись над командирським планшетом.
За статистикою, диверсійні і розвідувальні операції в дев’яноста випадках зі ста провалюються під час сеансів зв’язку, тому група до самого завершення операції повинна була працювати в повній автономії. Навіть у дешевих мобільничках, взятих лише для того, щоб не виділятися відсутністю телефонів, були зняті акумулятори.
Шульга плюхнувся в праве крісло. Подивився на годинник, стомлено, зовсім не по-гагарінськи буркотнув:
– Поїхали!
Машина поволі вибралася з лісової кишені. Єврей обережно викотив на жваву трасу. Світало.

* * *

Про недавні імперські тріумфи на вулицях Ростова нагадувала хіба нав’язлива соціальна реклама, що більш ніж наполовину складалася з різних видів георгіївських стрічок.
Три роки війни висмоктали з народу Росії реваншистські настрої. Чадний патріотизм, що вихлюпнувся після «повернення» Криму, серед місцевих давно згас, разом з надією «повернути і всю Україну».
Нинішній Ростов, кавказькі ворота Росії, представляв собою дике поєднання трьох майже непересічних світів: командно-адміністративної столиці федерального округу з крутими машинами та пещеними офісами в центрі, ледачою, питущою російською провінцією, з розбитими дорогами і обшарпаними фасадами житлових будинків по околицях, і агресивною, немов бджолиний рій, масою завзятих жителів півдня, що заполонили базари і магазини.
З’явилася, правда, ще й четверта сила, реальна і серйозна – військові. У місті та його околицях функціонували вони паралельно звичайному життю. В очі особливо не впадали, пересувалися переважно вночі, в свої справи сторонніх не допускали.
Армія на двох війнах – сирійській і українській – набрала влади, грошей та соціального статусу. З людьми в плямисто-зеленій формі, особливо в нововведеному після Криму піксельному камуфляжі, не ризикували сваритися ані менти, ані бандити, ані «чорні». Бо не з чужих слів дізналися, що зв’язуватися з офіцерами і контрактниками, для яких людину вбити – що комара прибити, буває собі дорожче.
Ласка дрімала, згорнувшись клубочком. Шульга та Єврей, щоб не видавати напругу, яку дуже чуйно вловлюють досвідчені постові, тихо перемовлялися.
– А якби ці дебіли-санітари вирішили пузир не відразу, а після роботи видудлити?
– Єврею, тобі прості речі невтямки. Це ж психологія алкашів. Є пузир і немає контролю. Нуль-сім на чотирьох за російськими мірками – гомеопатія.
– А якби не знайшли пляшку?
– Виключено. Вони трупи щільно шмонають, що твої митники. Це ж стерв’ятники, мародери, вони з того живуть…
– А розбилася б?
– Ну, поклав би я їх там, в чому проблема? – стенув плечима Шульга. – Все одно до дев’ятої ранку до ангару хрін хто зайде. А о дев’ятій ми вже на точці будемо. Якщо, звичайно, бог дасть…

* * *

Заспаний даішник на виїзному КПП звично скинув очі на затерхану «Ладу» з двома військовими, що проїжджала пост на гранично дозволеної швидкості. Розглянув офіцерські погони у пасажира і водія, відвернувся. Ну, їдуть собі та їдуть, правил не порушують. Нехай їх свої гальмують і доглядають.
Машина, покинувши місто, незабаром звернула з траси. Попетлявши путівцями і переконавшись у відсутності стеження, Єврей, за командою Шульги, вирулив на другорядну дорогу, яка, судячи з вказівників, вела до елітного котеджного селища під назвою Шармалик.

Скачати цифрову книгу

Придбати паперову книгу(Україна)