Сергію Карабіну (позивний Старлей), який поліг.
Сергію Мандалині (позивний Пес), який вижив.
“Свин в лантусі” або “Кіт у мішку” – рішення, яке приймається без урахування наслідків.
Таємниця смерті – то вісь, навколо якої обертається наша цивілізація. Релігії, філософії, моральні кодекси, навіть суто життєві відповіді на питання: що добре, а що погано – кінець-кінцем, впираються в незаперечний факт. Рано чи пізно всі ми залишимо цей «реальний» світ. Але відбувається це по-різному.
Саме тому остаточний інструктаж перед закиданням проводив патологоанатом.
– Ти ж воював у чотирнадцятому, ви ж там усі психануті. Після тих замісів вам що труп, що колода. Скільки їх завантажать в машину, десятка зо три? Свіжих? Ну і херня. Запах їдкий, повно бактерій, тому дихай через фільтри і уникай прямих контактів… А решта – чисто на психіці. Їх корчити дорогою почне, але якщо у рефрижераторі, то процеси сповільняться. І задубіють швидше. Загалом, найголовніше – з ними не починай розмовляти. Інакше з глузду з’їдеш. Ну то таке. Психологія людини дивно влаштована. Нам здається, що вони живі, просто заснули…
Перші дві години на глибині заваленого тілами рефрижератора… Шульга провів цей час, згадуючи настанови дядька Михайла, отримані на ганку маріупольського моргу. Навіть надсучасне спорядження, створене на невеликій фабриці в італійській Генуї, що спеціалізується на індивідуальних замовленнях для військових, аквалангістів і різних рятувальників, не давало відчуття безпеки. За перші годину-півтори він уже став уявляти себе одним з дубіючих тіл, недбало звалених в купу. Реально, мало не почав з ними теревенити. Потім якось звик і розслабився.
Шульга лежить упакований у подобу спального мішка під металевою рамою, звареною з металевого профілю так, що тиску навали трупів не відчуває. Насправді це не спальник, а захисний чохол з кількома шарами. Зверху «гортекс», що не пропускає вологу. Під гортексом – антибактеріальна мембрана. Під мембраною – термошар. Усередині рефрижератора стає дедалі холодніше, але Шульга зазначає це тільки за зовнішнім датчиком. Ну і останній шар – м’який,, що піддувається, – завдяки йому він досі не відлежав боки. Сам він – у «мокрому» водолазному костюмі з багатошарового неопрену, – це якщо з машини доведеться вибиратися, перш ніж її розвантажать.
У металевий корпус рефрижератора сигнали супутників GPS не проходять. Не пробивається і мобільний зв’язок. Але тактичний планшет, що було зібрано в далекому Санкт-Інґберті, має вбудовану систему інерціальної навігації, що не вимагає сторонніх джерел, але дозволяє відстежувати маршрут, хоч якось розважаючи його в дорозі. Ось зараз, наприклад, він знає, що машина перетнула кордон з Росією і кружляє другорядними дорогами.
Близькість масової смерті максимально загострює його, і без того добре натреновану війною, підсвідомість, тому зміну доби Шульга відчув усім тілом. Підтягнув до очей циферблат «фартового» старого G-Shoсk, з яким пройшов усю війну. Так і є – нуль годин, три хвилини…