Ми вже неоднорозово висловлювали свою позицію щодо так званої “провини” генерал-майора Віктора Назарова у знищенні терористами українського військово-транспортного літака з нашими десантниками.
Впевенені, що результатом появлення на світ цієї ганебної справи стало з одного боку цинічне бажання військової прокуратури “засадити генерала”, з іншого – жадібність продажного адвоката Погосяна, який для того щоб отримати свій гонорар, безсовісно натравив родичей загиблих на конкретну людину.
Про обставини загибелі літака можно прочитати за цим посиланням
Щодо багаторічного цькування бойового генерала – у його інтерв’ю
Це – заключне слово Виктора Миколайовича у апеляційному суді. Приговор буде оголошено завтра, 11 грудня 2020 року.
Це юридичний документ, там є деякі складнощі. Але дочитайте до кінця, бо воно того варте.
Шановний суд!
Своє останнє слово я розпочну зі слів адресованих всім нам у святому писанні.
«Перше послання Тимофію святого апостола Павла.
21. Перед Богом і Господом Ісусом Христом та обраними ангелами заклинаю тебе зберегти це без упередження, нічого не роблячи з упередженням.
22. Рук ні на кого не покладай поспішно і не ставай учасником чужих гріхів. Бережи себе чистим.»
Презумпція невинуватості, закріплена в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, є одним із найважливіших елементів справедливого кримінального процесу. Якщо судове рішення стосовно особи відображає думку, що вона винна, але ця думка сформована до того, як було доведено її вину відповідно до закону, це рішення порушує вимогу статті 6 Конвенції. Це підтверджується декількома фактами.
У програмі «Подробиці тижня» на телеканалі «Інтер» 18 січня 2015 року був показаний телесюжет, який стосувався катастрофи літака ІЛ-76МД №76777 та мене безпосередньо, як звинуваченого в цьому, за участю директора Київського науково-дослідного інституту судових експертиз та представника прокуратури Крима М.Ю.
Є очевидним той факт, що голова комісії Рувін О.Г. всупереч вимогам п.4 ч.5 ст.69 КПК України, вчинив розголошення відомостей щодо проведення даної експертизи. Роблячи такі коментарі ще до завершення експертизи він вийшов за межі своїх повноважень як експерта.
Він, разом із старшим групи процесуальних керівників у даному провадженні, який є державним обвинувачем у справі, Кримом М.Ю. поза судовим розглядом зробили висновок про мою винуватість у катастрофі літака, що, згідно ч.1 ст.17 КПК України, відноситься виключно до компетенції суду.
10 лютого 2015 року в інтернет-виданні «Українська правда» з’являється інтерв’ю головного військового прокурора Матіоса А.В. під назвою «Всегда виноват тот, кто командует». Назва обрана мабуть не випадково, щоб суд зрозумів сигнал влади. В інтерв’ю, між іншим, йдеться про висновки експертизи, про доведеність моєї вини, хоча навіть досудове слідство ще не було завершено.
В подальшому, 2 лютого 2017 року у газеті «Факты и коментарии» (Павлоград, Запорожье) надрукована стаття Ірини Левченко «Генерал-майор Виктор Назаров: «Я стал олицетворением зла», де, окрім іншого, було зазначено (цитується мовою оригіналу): «- Недавно общаясь с Генеральным прокурором Украины Юрием Луценко… По мнению Луценка, Виктору Назарову дадут 8 лет с конфискацией имущества, а в дальнейшем запретят ему выезжать из страны. Но после минимального срока отсидки генерала помилуют. Якобы это необходимо, иначе другие генералы … будут бояться отдавать приказы».
Інший факт попрання принципу презумпції невинуватості – виступ Генерального прокурора Ю. Луценка 24 травня 2017 року під час слухань у Верховній раді, в ході якого на 57 хвилині він наголосив що «засудження генерала для нього є актом справедливості», та «що вони висунули підозри російським воєначальникам і нашому генералу.» Така заява була зроблена ним в той час, коли вже була подана апеляційна скарга, вирок не набрав законної сили, а сам апеляційний розгляд ще й не починався.
Такі дії посадових осіб Генеральної прокуратури є порушенням принципу презумпції невинуватості, про що наголошує в своїх рішеннях Європейський суд з прав людини.
Таке порушення мають місце навіть за умови відсутності формальних заяв щодо вини особи, але коли є підстави говорити, що національний суд уважає людину винною. Така позиція Європейського суду з прав людини закріплена в низці вердиктів, зокрема, в рішеннях у справах «Deweer v.Belgium», «Minelli v.Switzerland» i «Allenet de Ribemont v.France».
Пункт 2 статті 6 Конвенції забезпечує право вважатися невинним доти, доки вину не буде доведено в законному порядку. Крім цього, відповідно до рішення у справі «Аллен проти Об’єднаного Королівства» презумпція невинуватості визначає вимоги щодо передчасних висловлювань суду або інших представників держави щодо вини особи.
В рішенні у справі «Грабчук проти України» наголошувалося, що принцип презумпції невинуватості порушено, якщо твердження посадової особи стосовно людини, обвинуваченої у скоєнні злочину, відображає думку, що людина винна, коли це не було встановлено відповідно до закону.
Провадження, наголосили в Стразбурзі, не було кримінальним за суттю, йому не вистачало ключових елементів, які зазвичай характеризують судове кримінальне провадження. За цих обставин Європейський суд з прав людини вважав, що мотиви використані слідчим та судом призвели до порушення принципу презумпції невинуватості.
- Щодо об’єктивної сторони службової недбалості.
Службову недбалість характеризує наявність трьох ознак у їх сукупності: дія або бездіяльність службової особи; наслідки у вигляді істотної шкоди; причинний зв’язок між вказаними діями чи бездіяльністю та шкідливими наслідками. В обвинуваченні відсутні зазначенні ознаки у їх сукупності, що підтверджується такими фактами.
В ході судового розгляду були досліджені документи та заслухані показання свідків, які свідчать, що фактичні обставини кримінального правопорушення, які були встановлені досудовим слідством і викладені в обвинувальному акті ґрунтуються на припущеннях та породжують непереборні сумніви.
Під час дослідженні в апеляційній інстанції висновку експертизи КНДІСЕ виникли питання, які свідчать про недостатнє висвітлення деяких питань, які мають значення для цього кримінального провадження, на що було наголошено в апеляційних скаргах сторони захисту.
З метою повного і об’єктивного розгляду апеляційних скарг, дві колегії суддів дійшли висновку про необхідність призначення у межах апеляційного розгляду судової експертизи у обсязі, необхідному для ґрунтовної відповіді на питання щодо дій (бездіяльності) військової службової особи та фактичних обставин події.
Проте в експертизі від 19.03.2020 №8918/19-62 дск зроблено висновки, які дають підстави вважати мене не винним у вчиненні кримінального правопорушення за ч. 3. ст.425. (ст. 85-88 експертизи)
Так, у висновку зазначено що «на аеродромі Луганськ не було призначено старшого авіаційного начальника та групу керівництва польотами, що унеможливлювало врахування обстановки у районі аеродрому під час здійснення перевезень літаками транспортної авіації та забезпечення безпеки їх польотів.
Вирішення цих питань…є обов’язками заступника керівника АТО з авіації генерал-лейтенанта Нікіфорова В.С. та підпорядкованої йому оперативної групи ПС ЗСУ…»
Такий висновок експерта ґрунтується на матеріалах провадження і свідчить про те, що не виконання своїх обов’язків конкретною посадовою особою (Нікіфоров В.С.) унеможливило забезпечення безпеки польотів літаків, а отже породжує причинно наслідковий зв’язок з катастрофою літака.
Проте ні в ході досудового слідства ні під час розгляду справи в суді першої інстанції, цей факт не отримав правової оцінки.
У висновку також зазначено, що «Безпосередньою причиною вогневого ураження літака Іл-76 мд були дії терористичної групи НЗФ озброєних ПЗРК в районі, що прилягали до аеродрому м. Луганськ під час заходу на посадку літака бортовий номер 76777.»
Такий висновок відповідає фактичним обставинам провадження. Якщо безпосередню причиною катастрофи літака був терористичній акт, то службова недбалість певної службової особи не може бути причиною цієї ж катастрофи. Цей висновок не дає підстав вважати, що було кримінальне правопорушення і воно було скоєно начальником штабу АТО.
Крім того, у висновку зазначено, що «оскільки дій (бездіяльність) посадових осіб штабу АТО на чолі із генерал-майором Назаровим, створили необхідні умови вогневого ураження літака…. тобто явища, яке не може саме по собі викликати наслідок, але створює можливість для його настання, експерти стверджують, що ці дії перебувають у причинно-наслідковому зв’язку..»
Такий висновок експертів вказує на те, що не існує безпосереднього причино-наслідкового зв’язку між діями начальника штабу АТО та тяжкими наслідками, оскільки експерти їх пов’язують з діями (бездіяльністю) невизначеної кількості посадових осіб штабу АТО.
А твердження експертів, про те що посадові особи створили необхідні умови, тобто явища, яке не може саме по собі викликати наслідок, і те, що ці дії перебувають у причинно-наслідковому зв’язку… взагаліпозбавлена юридичної логіки, оскільки об’єктивна сторона службовій недбалості передбачає наявність складових: діяння у формі неналежного виконання службовою особою службових обов’язків (у висновку посадових осіб штабу); тяжкі наслідки (у висновку експертів дій терористичної групи); наявність причинного зв’язку (у висновку – створення умов).
Вказана позиція сторони захисту підтверджується практикою Верховного Суду, викладеною в постанові від 17.04.2019 у справі №752/18401/15-к провадження №51-5868км18:
«…відповідальність за цією нормою настає лише у випадку, якщо дій, невиконання чи неналежне виконання спричинило наслідки…, входили в коло службових обов’язків цієї службової особи, або якщо обов’язок діяти відповідним чином юридично був включений… до кола службових повноважень такої особи»
Відтак обвинувачення начальника штабу АТО у службовій недбалості втрачає підґрунтя, оскільки цей злочин, відбувається лише одноосібно. Суб’єктом службової недбалості може бути лише службова особа, а не «посадові особи штабу АТО, очолюваного Назаровим В.М.…» як зазначено у висновку експертів.
Таким чином, це є підставою для закриття кримінального провадження судом апеляційної інстанції згідно п. 2 ч.1 ст. 284 КПК України: «встановлена відсутність в діянні складу кримінального правопорушення».
2. Щодо суб’єктивної сторони службової недбалості.
Службова недбалість – це єдиний злочин у сфері службової діяльності, який вчиняється тільки з необережності. З суб’єктивної сторони він характеризується злочинною самовпевненістю або злочинною недбалістю, тобто злочин перебачений ст. 25 КК України.
Суд в обвинувальному вироку на стор. 56 зробив висновок, що: «Обвинуваченим скоєно тяжкий злочин з непрямим умислом – він, як військовослужбовець вищого рангу, мав передбачати суспільно небезпечні наслідки своєї бездіяльності і хоча не бажав, але свідомо припускав їх настання.»
На цій же сторінці вироку зазначено : «У зв’язку з тим, що Назаровим В.М. інкриміноване йому кримінальне правопорушення вчинено з непрямим умислом…».
Проте на стор. 12 вказав: «Недбало ставлячись до служби за вищевказаних обставин Назаров В.М. передбачав можливість настання зазначених тяжких наслідків, але легковажно розраховував на їх відвернення, чим допустив злочинну самовпевненість, тобто діяв з необережності.»,
Відтак, суд, встановлюючи суб’єктивну сторону зробив юридично неспроможний висновок про вчинення мною злочину з непрямим умислом поєднаним зі злочином з необережності.
Кримінальний закон визначає ставлення особи до вчиненої дії чи бездіяльності та її наслідків у формі умислу або необережності (статті 24, 25 КК України). Суб’єктивна сторона злочину, передбаченого ст. 425 КК України характеризується виключно необережною формою вини.
Позиція сторони захисту щодо неможливості одночасного застосування судом статей 24 і 25 КК України підтверджується судовою практикою Верховного Суду, викладеною, зокрема в постановах, а саме:
від 19.11.2019 у справі №689/332/18 провадження 51-8654км18: «Крім того, ревізуючи оспорюваний вирок та вирішуючи питання про правильність юридичної оцінки діяння, зокрема про розмежування умисного ушкодження…. від необережного…, суд апеляційної інстанції має перевірити чи було з’ясовано місцевим судом зміст вольового критерія вини…, чи усвідомлював обвинувачений характер вчиненого діяння….. і в залежності від установленого ухвалити рішення з урахуванням також правил ст.337 КПК (межі судового розгляду).
Недотримання цих положень закону є істотним порушенням норм права, які тягнуть за собою скасування судового рішення.»
від 17.04.2019 у справі №752/18401/15-к провадження 51-5868км18 «Службова недбалість – це злочин, який може бути вчинений тільки з необережності, у зв’язку з чим наведене у обвинувальному акті формулювання форми вини особи 1 («своїми умисними діями, які виразилися у службовій недбалості»), не відповідає вимогам ст. ст. 24, 25 КК України, беручи до уваги той факт, що необережність і умисел є різними формами вини, що виключають одна одну».
Таким чином, зазначене є підставою для скасування вироку згідно п. 2 ч. 1 ст. 413 КПК України: «застосування закону, який не підлягає застосуванню».
- Щодо неповноти судового розгляду.
Стороною захисту 08.12.2016 було заявлено клопотання про повторний допит свідка Муженка В.М., оскільки під час допиту я зазначив, що був свідком телефонної розмови близько 9.00 13.06.2014, між ТВО МОУ Ковалем М.В. і керівником АТО Муженком В.М. під час якої обговорювалося питання щодо формування і перевезення зведеної роти 25 опдбр.
На переконання сторони захисту повторний допит свідка Муженка В.М. міг мати істотне значення для ухвалення законного, обґрунтованого та справедливого судового рішення.
Це пов’язано з тим, що у вироку зроблено висновок про одноосібне прийняття мною рішення щодо перевезення зведеної роти 25 опдбр, хоча свідок Муженко В.М. підтвердив, що телеграма була відправлена з його відома саме після цієї телефонної розмови. Отже 11 – 12 червня штабу АТО не було відомо про залучення зведеної роти. Проте судом мені інкримінована службова недбалість в період 11 червня – 0.50 14 червня.
Також судом були досліджені матеріали стороні захисту, де зокрема, міститься інформація (стор. 85-92) про те, коли стало відомо про залучення зведеної роти 25 опдбр до АТО та її перевезення на аеродром м. Луганськ. У відповідях, наданих Генеральним штабом ЗС України, Командуванням Високомобільних десантних військ та штабом АТЦ при СБУ зазначено, що вперше про цю роту стало відомо 13.06.2014.
Однак, суд відхилив клопотання сторони захисту вказавши, що це не впливає на обсяг обвинувачення (журнал судового засідання від 08.12.2016).
Таким чином, зазначене є підставою для скасування вироку згідно п.1 ч.1 ст. 410 КПК України: «судом були відхилені клопотання учасників судового провадження про допит певних осіб,… для підтвердження чи спростування обставин, з’ясування яких може мати істотне значення для ухвалення законного, обґрунтованого та справедливого судового рішення».
- Щодо одноосібно прийняття мною рішення як єдиноначальника
У вироку (стор. 2) зазначено, що «…Назаров В.М., як військовий начальник, наділений всією повнотою розпорядчої влади стосовно підлеглих, є єдиноначальником, має право одноособово приймати рішення, видавати накази…». Такий висновок суду, що я був єдиноначальником, не відповідає фактичним обставинам кримінального провадження, виходячи з наступного.
Згідно з статтею 2 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» боротьба з тероризмом ґрунтується на принципах єдиноначальності в керівництві силами і засобами, що залучаються до проведення антитерористичних операцій.
За приписами статті 12 цього Закону для безпосереднього управління конкретною антитерористичною операцією та керівництва силами і засобами, які залучаються до здійснення антитерористичних заходів, утворюється оперативний штаб, очолюваний керівником АТЦ при СБУ або особою, яка його заміщує (в редакції Закону станом на 11-14.06.2014).
Як вже було зазначено вище, я не призначався на посаду керівника оперативного штабу, оскільки не був керівником АТЦ при СБУ, першим заступником чи заступником, ні особою, яка його заміщує. Отже я не міг бути єдиноначальником та приймати одноособово рішення.
Проте судом проігноровано той факт, що серед матеріалів кримінального провадження відсутній наказ про призначення мене керівником АТО на території Донецької та Луганської областей.
Крім того, судом не взято до уваги показання свідків
Муженка В.М., Воробйова Г.П. та Прохоренка І.М. щодо відсутності факту видання наказу про покладення на мене виконання обов’язків керівника АТО на території Донецької та Луганської областей під час відсутності Муженка В.М.
Так, свідок Муженко В.М. під час допиту, на питання представника потерпілих: «Отже, генерал Назаров В.М. відправляв цю телеграму з Вашого дозволу, або сам вирішив?» відповів: «З мого дозволу, однозначно». На питання: «Поясніть, Ви сказали взяли на себе відповідальність?» відповів: «Я взяв на себе відповідальність та ті командири частин» (журнал судового засідання 22.06.2016).
У свою чергу, свідок Воробйов Г.П., на моє запитання: «Чи пам’ятаєте Ви в обов’язках начальника штабу АТО пункт про виконання обов’язків керівника АТО за його відсутності?» відповів: «Пункта такого немає». На моє питання: «Ви коли залишали штаб АТО, Ви накази видавали про покладання своїх обов’язків на начальника штабу АТО?» відповів: «Ні» (журнал судового засідання 07.06.2016).
До того ж, свідок Прохоренко І.М. на моє питання: «А, за відсутності керівника АТО чи виконував я обов’язки керівника АТО?» відповів: «Ви не виконували, тому що не було відповідного наказу для того щоб Ви особисто виконували. Повинен бути відповідний наказ по штабу АТО в якому повинно бути прописано що на час відсутності керівника АТО на Вас покладаються ці обов’язки». На моє питання: «А, такий наказ був?» відповів: «Такого наказу не було» (журнал судового засідання 25.06.2016).
Показання цих свідків доводять те, що не був єдиноначальником. Проте, суд всупереч вимогам п. 2 ч. 3 с. 374 КПК України не навів мотиви їх неврахування. Відтак, судом не наведені беззаперечні докази того, що я є суб’єктом відповідальності за ст. 425 КК України.
В матеріалах кримінального провадження наявна телеграма № 104/АТО від 13.06.2014 начальнику Генерального штабу – Головнокомандувачу Збройних Сил України, яка підписана начальником штабу АТО такого змісту: «Прошу Вас додатково до сил і засобів суб’єктів боротьби з тероризмом, що підпорядковуються керівнику АТО, включити зведену пдр 25 опдбр. До 17.00 13.06.2014 зосередити зведену пдр 25 опдбр у аеропорту Дніпропетровськ. У подальшому здійснити переміщення повітряним транспортом у аеропорт Луганськ.»
Судом не враховано те, що телеграма за своїм змістом не є розпорядчим документом. Також судом не враховано той факт, що такого документу, як «запит» у Збройних Силах України не передбачено.
У матеріалах справи є доказ в якому зазначено, що «Інструкція з діловодства в Міністерстві оборони України та Генерального штабі Збройних Сил України, затверджена наказом Міністерства оборони України від 21.11.2012 № 777, наказом Генерального штабу Збройних Сил України від 16.09.2013 № 200 і Тимчасова настанова з оперативної роботи органів військового управління, затверджена наказом Генерального штабу Збройних Сил України від 18.03.2016 № 04 не містять такого поняття як «запит», а тому ототожнювати його з «наказом», «розпорядженням», «директивою» чиіншими керівними документами, визначеними Інструкцією та Тимчасовою настановою – не можливо.»
Крім того, на підставі запиту цього запиту ТВО начальника Генерального штабу прийняв рішення на організацію перевезення і визначив завдання трьом посадовим особам: командувачу Сухопутних військ, начальнику Головного оперативного управління та начальнику Головного командного центру. Зміст запиту не викликав ні у кого сумнівів, щодо можливості його реалізації.
На виконання рішення ТВО начальника Генерального штабу начальником Головного оперативного управління були підготовлені, підписані і доведені розпорядженнями, зокрема Командувачу Повітряних сил, командувачу військ оперативного командування «Південь» та керівнику АТО. Відтак з моменту прийняття рішення ТВО начальника Генерального штабу та доведення його до виконавців обвинувачення мене в одноосібному прийнятті рішення є безпідставним. А отже є неправомірним і обвинувачення у службовій недбалості оскільки переміщення зведеної роти здійснювалось саме на виконання розпоряджень Генерального штабу.
Це підтверджується і практикою Верховного Суду України, зокрема в Постанові від 23 червня 2020 року у справі №159/3738-к провадження №51-9229км18 зазначено: «…колегія суддів зауважує, що особі не може ставитися в провину службова недбалість тоді, коли підготовлені документи перевірялись і затверджувались державними органами…».
Таким чином, наведене є підставою для скасування вироку відповідно до п. 2 ч.1 ст. 411 КПК України: «суд не взяв до уваги докази, які могли істотно вплинути на його висновки».
- Щодо службових обов’язків начальника штабу АТО
Службова недбалість може бути лише у випадку, коли службова особа мала об’єктивну можливість виконати дій, які входили до кола її обов’язків та були юридично закріплені.
Так, у ч. 2 ст. 13 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» визначено що «за рішенням керівника АТЦ при безпеки України або особи, яка його заміщує, першого заступника чи заступника керівника Антитерористичного центру при СБУ, погодженого із керівництвом відповідних суб’єктів боротьби з тероризмом, до широкомасштабних, складних антитерористичних операцій у районі їх проведення залучаються та використовуються сили та засоби (особовий склад та спеціалісти окремих підрозділів, військових частин, зброя, бойова техніка, спеціальні і транспортні засоби, засоби зв’язку, інші матеріально-технічні засоби) Міністерства оборони України».
Разом з тим, дана частина статті внесена до Закону України «Про боротьбу з тероризмом» лише Законом України від 05.06.2014. № 1313, який набрав чинності на наступний день після опублікування у газеті «Голос України» від 20.06.2014 № 117. Проте і сама ст.5 Закону, на яку посилається суд, також викладена в редакції Закону України від 05.06.2014 № 1313, але яка вступила в дію 21.06.2014.
Судом не враховано те, що застосування сил і засобів Міністерства оборони України у період з 11.06 по 00.50 14.06.2014 було можливе лише за наявності терористичної загрози об’єктам і майну Збройних Сил України, а станом на 13.06.2014 не існувало ч. 2 ст. 13 Закону, що регулює порядок залучення Міністерства оборони України до широкомасштабних, складних антитерористичних операцій.
Відтак на момент катастрофи літака діяв Закон України «Про боротьбу з тероризмом», якій не покладав на службових осіб Міністерства оборони України обов’язку вчиняти дій які мені інкриміновані.
Така ж позиція викладена в постанові Верховного Суду колегію суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду від 6 травня 2020 року у справі № 133/2138/15, провадження № 51-4354км19, а саме : «Колегія суддів ВС погоджується також с висновками суду апеляційної інстанції, що службова недбалість може бути лише за умови, що службова особа мала об’єктивну можливість виконати дій, які входили до коло її обов’язків».
Крім того, згідно кримінального закону відповідальність за службову недбалість настає лише у випадку, якщо дії, невиконання чи неналежне виконання яких спричинило тяжкі наслідки, входили у коло службових обов’язків цієї службової особи і якщо обов’язок діяти відповідним чином був юридично включений (законом, указом, постановою, наказом, інструкцією) до кола службових повноважень такої особи.
Судом не враховано те, що я для проходження військової служби на посаду начальника штабу-першого заступника керівника АТО не призначався. Зазначене підтверджується доказом – листом начальника штабу – заступника керівника АТЦ СБУ Сігарьова С.С. № 33/3696 від 29.07.2014 (т.10 а.с. 2): «Начальник штабу – перший заступник керівника АТО Службою безпеки України на вказану посаду не призначався. У зв’язку із зазначеним в СБУ відсутній наказ про призначення на посаду та його функціональні обов’язки».
Так, службові обов’язки начальника штабу АТО визначено у «Положенні про штаб АТО на території Донецької та Луганської областей» затверджене наказом керівника АТО Муженком В.М. від 28.05.2014 №11/дск.
Вказуючи на порушення мною п. 2-4 цього Положення, суд не звернув увагу на те, що п. 2 стосується основних завдань штабу АТО, а п. 3 – його функцій, відповідно до покладених на штаб завдань. Права і обов’язки начальника штабу АТО викладені в п. 4, який містить п’ять підпунктів, кожен з яких складається з декількох абзаців. Проте суд не вказав, які конкретно підпункти і абзаци я порушив, і чим це обґрунтовується.
В супереч вимогам ст. 358 та п. 2 ч. 3 ст. 374 КПК України щодо дослідження документів, суд у обвинувальному вироку посилається на відсутні у матеріалах кримінального провадження документи, а саме Бойовий статут авіації та Засади застосування ЗС України, як докази на підтвердження встановлених судом обставин. Проте ці документ, як докази, стороні захисту не відкривалися і судом не досліджувалися.
Також обвинувачення мене в порушенні Конституції України, Військової присяги, статуту Внутрішньої служби ЗС Украйни свідчить про його неконкретність.
Таким чином, наведене є підставою для скасування вироку відповідно до п.1 ч.1. ст. 411 КПК України: «висновки суду не підтверджуються доказами, дослідженими під час судового розгляду».
6. Щодо узагальнюючих довідок з оперативної обстановки.
Під час допиту свідка Овсяннікова Д.В. він підтвердив, що заступив на чергування в 09.00 годин 13.06.2014. та прослухав запис переговорів невстановлених осіб, який залишилися від попереднього чергового офіцера, такого змісту:
«Да Гена, слушаю! Доброе утро Игорь Венедиктович. Как там Ваше здоровье, поправляетесь? – Что нужно, говори Гена! – Говорю то, что есть на аэропорту люди, потому что там сейчас заходят самолеты на посадку. Они честно говоря, нас озадачили. Они не с той стороны пошли. Уже вторая группа вышла. Сейчас будем сбивать тех, кто взлетает и тех, кто садится. Они зашли с Красного, нас там никогда не было, а теперь будем. – То есть вы в курсе событий, готовы принять? – Да-да, уже выехали, не просто готовы, уже выехали. – Я понял, хорошо.»
Цей аудіозапис був досліджений судом. Хочу наголосити, що інформація з аудіозаписує конкретною за змістом, оскільки свідчить про обізнаність бойовиків про напрямок заходу літаків на посадку, вказує на те, що бойовики не очікували літаки саме з цього напрямку. Вона вказує на відсутність бойовиків в тому районі і те, що одна група, а не дві туди направляється. В ній також згадується населений пункт Красне, що важливо, але не зазначається про наявність у бойовиків ПЗРК.
Проте, як було з’ясовано судом, зазначена розмова саме такого змісту нікому з керівництва АТО не доповідалася і в жодному документі не відображена. До «узагальнюючої довідки про оперативну обстановку» вона була включена в іншому вигляді, а саме «дві групи бойовиків вирушили до Луганського аеропорту та мають намір збивати всі літаки при посадці чи зльоті». При цьому свідок Овсянніков Д.В. зазначив, що на власний розсуд записав прослухану розмову з урахуванням інформації, яка надходила раніше. Також, він пояснив, що у разі необхідності він мав змогу передати інформацію саме того змісту, яку він прослухав.
Судом не досліджувалися службові обов’язки Овсяннікова Д.В. в, оскільки вони не були надані прокуратурою в якості доказів. Судом з’ясовано, що інтерпретована ним на власний розсуд інформація з переговорів бойовиків була включена до узагальнюючих довідок про оперативну обстановку, які начебто до 21 години 13.06.2014 були надані особисто мені Кравченко А.І.
Проте судом не враховано те, що свідок Кравченко А.І. не мав юридично визначених службових обов’язків, а інформацію про дві групи бойовиків усвідомив лише наступного дня.
В подальшому інформація, яка була прослухана Овсянніковим Д.В., ще у більш вихолощеному вигляді потрапила до розвідувального зведення сектору «А». Вона відрізняється від тієї, що була включена до узагальнюючої довідки, а саме: «З переговорів бойовиків: 2 групи бойовиків (озброєні ПЗРК) вирушили з військомату до району Луганського аеропорту».
Свідок Блішун Ю.В. вказав, що після отримання інформації саме такого змісту звертався до декількох органів управління щодо її уточнення, але підтвердження не надійшло. Відтак, службовими особами сектору «А» не приймалося ніяких рішень щодо реагування на цю інформацію.
В матеріалах справи немає оригінал вказаного розвідувального зведення, яке за версією слідства начебто о 17 годині було невідкладно надано безпосередньо мені. Під час допиту свідка Колесника Д.В., останній не зміг надати конкретну відповідь коли, де, за яких обставинах він це доповів усно.
Проте, Колесник Д.В. зазначив, що він організував перевірку цієї інформації, а оскільки вона не підтвердилася, то він нікому не доповідав. Суд надав йому на ознайомлення один з варіантів узагальнюючої довідки про оперативну обстановку. Свідок зазначив, що точно не пам’ятає а смисл був такий. Проте йому не надавалось розвідувальне зведення, про яке він начебто усно доповів, а узагальнююча довідка, яка йому не надавалась.
В матеріалах кримінального провадження містяться узагальнюючі довідки, які є різними за змістом, зокрема одна з досліджених судом довідок за 13.06.2014 містить інформацію про подію, яка трапилася 14.06.2014, про щостороною захисту неодноразово наголошувалося. Однак, під час дослідження вказаних довідок судом прокурором в судовому засіданні зазначалося, що: «одна з них правильна, а друга ще більш правильніша».
Також, слідство не надало оригіналів узагальнюючих довідок з оперативної обстановки в районі проведення АТО станом на 16 та 20 годину 13.06.2014, а оперує лише їх електронними копіями. Відсутність оригіналів довідок підтверджено листом АТЦ СБУ на запит суду.
Крім того, в ході судового розгляду було з’ясовано, що в зазначених узагальнюючих довідках відсутні реквізити та підписи уповноважених посадових осіб. Також з’ясовано, що не існує встановленого порядку їх розроблення та доведення, а тому вони не мають юридичного статусу. Це було підтверджено листом начальника штаба – заступника керівника АТЦ, а саме: «нормативними документами не передбачено складання довідок з оперативної обстановки в районі проведення АТО.»
Таким чином, наведене є підставою для скасування вироку відповідно до п. 1 ч. 1. ст. 411 КПК України: «висновки суду не підтверджуються доказами, дослідженими під час судового розгляду».
7. Щодо втручання інших посадових осіб в управління авіацією.
Судом було допитано свідка Байдака Ю.А., який зазначив про те, що «Між 21 і 22 годиною 13.06.2014 у нього відбулася розмова з Нікіфоровим В.С. з питань організації перельоту та заходів безпеки. І той йому доповів, що всізаходи виконані і аеропорт Луганськ готовий до прийому літаків.»
Також свідок Бондар В.Д. зазначив, що «13.06.2013 приблизно об 23 годині старший Оперативної групи Повітряних Сил генерал-лейтенант Нікіфоров В.С., перед тим, як йти на відпочинок, доручив йому уточнити у відділі ВДВ стосовно готовності аеродрому Луганськ до прийому літаків, що ним було виконано.»
У той же час свідки Мимриков Д.В. і Шамардак І.П. під час допиту в суді зазначили, що «близько 23 годин 13.06.2014 отримали завдання від Черепенька І.В. на зміну напрямку польоту з північного на південний, що було ними виконано.»
Старший Оперативної групи Повітряних Сил генерал-лейтенант Нікіфоров В.С., згідно наказу Командувача Повітряних Сил ЗС України від 29.05.2014 № 06 відповідав за виконання завдань щодо планування застосування авіації, організації взаємодії з іншими суб’єктами боротьби з тероризмом в ході проведення АТО та управління авіацією під час виконання бойових завдань.
В ході судового розгляду з’ясовано, що замість нього завдання командиру бригади Мимрикову Д.В. ставив Черепенько І.В., який не був включений до сил і засобів АТО. Це суперечить нормі ст. 12 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» щодо недопущення втручання в оперативне управління АТО будь-яких осіб незалежно від посади.
При цьому, свідок Черепенько І.В. на власний розсуд, з не встановлених та не з’ясованих слідством і судом причин, змінив напрямок польоту літаків з північного на південний. Тобто, літаки повинні були заходити на посадку за тим самим маршрутом, за яким вони заходили на посадку близько 07 години ранку 13.06.2014 і про який стало відомо бойовикам.
Судом був досліджений доказ, який міститься в томі 18/3-3, де перелічені шість документів, в яких зазначені заходів безпеки під час польотів авіації в зоні АТО і які були доведені до органів управління та бригад Повітряних Сил, літаки від яких виділялися в АТО.
Вказані документи серед іншого, передбачали заходи безпеки з урахуванням наявності у терористів ПЗРК, а саме:
уникати виконання польотів за одним маршрутом;
…польоти виконувати в темний час доби з вимкненими аеронавігаційними вогнями в режимі радіомовчання;
зліт та посадку на аеродроми в районі проведення АТО виконувати з максимальним градієнтом набору і зниження та коротким шляхом на посадочному зльотному курсі.
Отже, внаслідок зміни напрямку заходу літаків на посадку була створена передумова щодо порушення однієї з вимог до заходів безпеки, визначених Командуванням Повітряних Сил ЗСУ, а саме уникати виконання польотів за одним маршрутом.
Таким чином, наведене є підставою для скасування вироку відповідно до п. 3 ч. 1. ст. 411 КПК України: «за наявності суперечливих доказів, які мають істотне значення для висновків суду, у судовому рішенні не зазначено, чому суд взяв до уваги одні докази і відкинув інші».
8. Щодо порушення заходу Іл-76 МД під час заходу на посадку.
У судовому засіданні був досліджений відеоролик з мережі інтернет щодо заходу на посадку на аеродром міста Луганськ літака ІЛ-76МД бортовий номер 76777, з якого є очевидним факт включення посадочних вогнів.
Цей факт підтверджується «Звітом за результатами аналізу можливих ситуацій та чинників, які призвели до підриву літака Іл-76МД номер 76777, вжитих заходів технічного захисту», підготовленого Державним науково-дослідним інститутом авіації Міністерства оборони України, який був досліджений судом, та в якому зокрема, зазначено, що: «Літак виконував передпосадочний маневр (орієнтовно 4-й розворот) на рис. 3.6 Перша поява світла від посадочних фар літака перед початком четвертого розвороту.»
При цьому світло посадочних вогнів потрапило в поле зору відеокамери на відстані 15 кілометрів. Цей факт також було підтверджено свідком Маленком С.А., який під час допиту судом зазначив, що «другий літак заходив на посадку з відстані 10 кілометрів, як новорічна ялинка.»
У той же час свідок Мимриков Д.В., так само як і інші допитані члени цього екіпажу, під час допиту зазначили, що вони не спостерігали захід на посадку літака ІЛ-МД бортовий номер 76777, оскільки були зайняті своїми справами. А отже не підтвердили і не спростували факт заходу на посадку цього літака з включеними посадочними вогнями.
Проте у вироку суд зазначив, що: «Свідки Мимріков Д.В. і Маленко С.А. є безпосередніми очевидцями ураження 14 червня 2014 року в 00 годин 50 хвилин військово – транспортного літака ІЛ-76, бортовий номер 76777, тому суд не має відстав піддавати сумніву їх свідчення».
Захід літака на посадку з включеними посадочними вогнями був порушенням однієї з вимог заходів безпеки, а саме польоти виконувати в темний час доби з вимкненими аеронавігаційними вогнями. Суд не усунув істотні суперечності в показаннях свідків щодо заходу на посадку літака ІЛ-76МД бортовий номер 76777 з включеними посадочними вогнями.
Таким чином, наведене є підставою для скасування вироку відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 411 КПК України: «висновки суду, викладені у судовому рішенні, містять істотні суперечності».
9. Щодо причин критичних ушкоджень літака.
Судом були досліджені докази надані стороною обвинувачення:
Матеріали з’ясування причин та умов катастрофи літака Іл-76МД бортовий номер 76777 підготовлені комісією Міністерства оборони України;
Звіт за результатами аналізу можливих ситуацій та чинників, які призвели до підриву літака Іл-76МД номер 76777, вжитих заходів технічного захисту, а також моделювання катастрофи Державного науково-дослідного інституту авіації Міністерства оборони України.
Висновки, які містяться в цих документах, свідчать про те, що літак Іл-76МД бортовий номер 76777 імовірно зазнав ураження ракетою ПЗРК та (або) зенітно-артилерійською зброєю з подальшим пошкодженням силової конструкції крила, втратою керованості та зіткненням із землею.
Свідок Мимриков Д.В. під час допиту в суді та дослідження протоколів його допиту зазначав, що на його думку «основних катастрофічних пошкоджень літаку було завдано «Шилкою» або ЗУ23-2, яка пошкодила конструкцію крила, що призвело до не керованості літака та його падіння….Навіть при прямому потраплянні ПЗРК в двигун льотчик міг би виконати посадку, а тому основним чинником, який призвів до падіння літака був обстріл з «Шилки» або зенітної установки.» (протокол допиту від 07.11.2014).
Також він пояснив, що «В подальшому у повітрі стався вибух і літак завалився на лівий борт (протокол допиту від 26.06.2014) і що катастрофа літака ІЛ-76МД відбулася в повітрі під час обстрілу, який в подальшому упав від вказаного вище обстрілу (протокол допиту від 14.10.2014)».
Наведені факти свідчать про наявність іншої версії подій, яка відрізняється від версії обвинувачення, згідно з якою саме ПЗРК стало причиною катастрофі літака.
Таким чином, наведене є підставою для скасування вироку відповідно до п.2 ч.1 ст. 411 КПК України: «суд не взяв до уваги докази, які могли істотно вплинути на його висновки».
10. Щодо службовій недбалості, вчиненій у бойовій обстановці.
У вироку, суд зробив висновок про службову недбалість вчинену мною у бойовій обстановці: «Так, у зазначений період, військові частини і військовослужбовці ЗС України, які залучалися до проведення АТО знаходились в умовах безпосереднього зіткнення з противником (учасниками терористичних організацій «ДНР» і «ЛНР»… Тобто військовослужбовці ЗС України та ІВФ, які залучені до проведення АТО на території Донецької та луганської областей перебували у бойовій обстановці».
Так, Законом України «Про внесення змін до Кримінального кодексу України щодо посилення відповідальності за окремі військові злочини» від 12 лютого 2015 року № 194-VIII, а набрав чинності 05 березня 2015 року до ст. 402 КК України внесена примітка, що визначає поняття кваліфікуючої ознаки «бойова обстановка».
Згідно примітки, «під бойовою обстановкою в розділі ХIХ цього Кодексу слід розуміти обстановку наступального, оборонного чи іншого загальновійськового, танкового, протиповітряного, повітряного, морського тощо бою, тобто безпосереднього застосування військової зброї і техніки стосовно військового супротивника або військовим супротивником. Обстановка бою в якому бере участь військове з’єднання, частина (корабель) або підрозділ розпочинається і закінчується з наказу на вступ в бій (припинення бою), або з фактичного початку (завершення) бою».
Також судом не взято до уваги доказ сторони обвинувачення (досліджено 03.08.2016), а саме відповідь штабу АТЦ при СБУ, згідно з якою «легальне визначення терміну бойова обстановка не закріплено в жодному нормативно-правовому акті України. Юридично, проведення АТО не може відбуватися в умовах бойової обстановки. Так, виходячи з юридичного визначення, в ході АТО проводяться не бойові дії, а спеціальні заходи, які не мають спільних ознак з веденням бою в умовах воєнного стану.
Відповідно до визначення, АТО являє собою комплекс скоординованих спеціальних заходів, спрямованих на подолання, запобігання та припинення терористичної діяльності, звільнення заручників, забезпечення безпеки населення, знешкодження терористів, мінімізації наслідків терористичної діяльності» і не передбачає виконання бойових завдань військовими частинами (підрозділами) в умовах бою (абз.19. ч.1 ст. 1 Закону України «про боротьбу с тероризмом)».
Крім того, допитані судом свідки Воробйов Г.П., Прохоренко І.М., Соболєв С.О., Бокій В.Г., Воронченко І.О., Байдак Ю.А., Муженко В.М на запитання щодо наявності бойової обстановки і хто був противником, вказали, що не можна ототожнювати бойовиків з військовим противником, а умови АТО з бойовою обстановкою.
Таким чином, наведене є підставою для скасування вироку відповідно до п. 3 ч.1 ст. 413 КПК України: «неправильне тлумачення закону, яке суперечить його точному змісту».
11. Щодо обвинувачення мене у не припиненні діяльності НЗФ, що призвело до вчинення терористичного акту
У вироку є висновок, який містить істотні суперечності: “Так, в результаті недбалого ставлення Назарова В.М. …, що призвело до вчинення вказаного терористичного акту … повного знищення літака…» ”(стор. 8), та іншим висновком “Дії Назарова В.М …. кваліфікуються як недбале ставлення … , що спричинило тяжкі наслідки» (стор. 12).
Суд допустив порушення норм матеріального права, а саме ст. ст. 258, 396, 425 КК України, оскільки висновок про мою обізнаність у підготовці терористичного акту та наявності у мене об’єктивної можливості запобігти терористичному акту, робить мене співучасником злочину, передбаченого ст. 258 КК України.
Проте, причетність будь-яких осіб до вчинення терористичного акту (їх обізнаність, наявність об’єктивної можливості запобігти теракту тощо) передбачає їх кримінальну відповідальність, як співучасників, за ст. 258, та/або ст. 396 КК України.
Визнання судом факту катастрофи літака ІЛ-76МД бортовий № 76777, як терористичного акту, що підтвердили і висновки експертизи від 16.03.2020 виключає можливість притягнення мене до кримінальної відповідальності за вчинення посадового злочину, зокрема за ст. 425 КК України.
Згідно статті 5 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» повноваження боротьби з тероризмом шляхом проведення оперативно-розшукових та контррозвідувальних заходів, спрямованих на запобігання, виявлення та припинення терористичної діяльності покладені на Службу безпеки України та Міністерство внутрішніх справ України. Ці питання безпосередньо входять і до завдань Служби безпеки України на підставі вимог статті 2 Закону України «Про Службу безпеки України».
В контексті цих норм закону висновок суду у не припиненні діяльності НЗФ, що призвело до вчинення терористичного акту є незаконним.
Таким чином, наведене є підставою для скасування вироку відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 413 КПК України: «неправильне тлумачення закону, яке суперечить його точному змісту».
12. Щодо заяв свідків з приводу викривлення у вироку їх свідчень наданих в суді першої інстанції.
В матеріалах кримінального провадження (т. 17 а.с. 63-83) наявні заяви (клопотання) свідків: Соболева С.О. від 04.01.2018; Прохоренка І.М. від 09.01.2018; Урсатія О.І. від 03.01.2018; Петренка В.В. від 09.01.2018 та Маленка С.А. від 09.01.2018, які не досліджувалися апеляційним судом Дніпропетровської області.
Вказані заяви доводять факт суперечностей щодо викладення у вироку суду першої інстанції показань цих свідків, наданих під час допиту.
Наголошую, що викладені у вироку покази свідків Соболева С.О, Прохоренка І.М., Урсатія О.І., Петренка В.В. та Маленка С.А. були викривлені судом для обґрунтування версії обвинувачення, як єдиної можливої.
Таким чином, наведене є підставою для скасування вироку відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 411 КПК України: «висновки суду, викладені у судовому рішенні, містять істотні суперечності».
Крім того необхідно зазначити, що судом першої інстанції було порушено моє право на захист, а саме.
Суддя Самоткан Н.Г. вийшла за межі обвинувачення, оскільки вона ознайомилась з Бойовим статутом Сухопутних військ та Засадами підготовки і застосування Збройних Сил України, які містять охоронювану законом таємницю, поза судовим засіданням, без повідомлення учасників судового розгляду та без прийняття відповідного процесуального документу.
Цей факт суддя Самоткан Н.Г. самостійно підтвердила у своїх поясненнях, про що вказано на стор. 4, 5 Ухвали третьої дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 07.11.2018 № 3369/3дп/15-18.
Все вищезазначене дає підстави стверджувати, що обвинувачення стосовно мене ґрунтується на припущеннях та породжує непереборні сумніви щодо доведення вини,які мають тлумачитися на мою користь. Питання про причино-наслідковий зв’язок між моїми діяннями і тяжкими наслідками відпадає взагалі з огляду на висновки експертизи від 19.03.2020 №8918/19-62 дск.
Це підтверджується позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 29.09.2020 року, справа № 601/1143/16 провадження № 51-2996 км 19:
«30. Питання про винуватість чи невинуватість особи має бути вирішено на підставі безстороннього та неупередженого аналізу наданих сторонами обвинувачення і захисту доказів, які свідчать за чи проти тієї або іншої версії подій. Суд не може залишити без уваги ту частину доказів та встановлених на їх підставі обставин лише з тієї причини, що вони суперечать версії обвинувачення. Наявність неспростованих доказів, які свідчать про можливість іншої версії інкримінованої події, є підставою для розумного сумніву в доведеності винуватості особи».
31. Якщо суд без достатнього обґрунтування відкидає докази, що свідчать на користь обвинуваченого, це суперечить основоположній вимозі, що сторона обвинувачення має довести висунуте обвинувачення, і одному з фундаментальних принципів кримінального права, а саме in dubio pro reo. Тому, відхиляючи докази на користь обвинуваченого, суд має надати детальні і переконливі пояснення такому рішенню.
32. Крім того, якщо доказ отримано і надано суду стороною обвинувачення, суд має бути вкрай обережним, оцінюючи вплив формальних порушень під час отримання доказу на можливість його використання для спростування обвинувачення.
33. Правила оцінки доказів, особливо вимога дотримуватися передбаченого законом порядку при отриманні доказів, мають за мету запобігання неправомірному втручанню держави та заохочення доброчесної поведінки правоохоронних органів. Вимога визнати докази, отримані з порушеннями, недопустимими спрямована на те, щоб сторона, що допустила порушення, не могла скористатися його результатами. Використання цих правил на шкоду стороні, яка жодним чином не відповідальна за порушення процесуальних правил, суперечить їх меті.
34. Суд звертає увагу на асиметричний підхід законодавця до правил доведення в кримінальному процесі. Наприклад, Кодекс у частині 3 статті 17 КПК передбачає, що обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, отриманих незаконним шляхом, однак не містить подібної категоричної заборони щодо доказів, які надаються на спростування обвинувачення і свідчать на користь сторони захисту.»
Відтак слідством і судом не доведений кожний з елементів, які є важливими для правової класифікації діяння: як тих, що утворюють об’єктивну сторону, так і тих, що визначають його суб’єктивну сторону.
Для того щоб визнати винуватість доведеною поза розумним сумнівом, версія обвинувачення має пояснювати всі встановлені судом обставини, що мають відношення до події, яка є предметом судового розгляду. Суд першої інстанції залишив без уваги ту частину доказів та встановлених на їх підставі обставин лише з тієї причини, що вони суперечать версії обвинувачення.
Наявність таких обставин, яким обвинувачення не може дати розумного пояснення або які свідчать про можливість іншої версії події, є підставою для розумного сумніву в доведені вини особи. Тому так і відбулося під час дебатів, в ході яких сторона обвинувачення не надала розумного пояснення висновкам експертизи від 19.03.2020 року, чим фактично визнала існування іншої версії подій.
Це узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 4.07.2018 року, справа № 688/788/15-к провадження № 51-597 км 17:
«44. Недоведеність об’єктивної сторони пред’явленого обвинувачення вже саме собою є достатньою підставою для визнання недоведеним обвинувачення в цілому.
45. Суд повторює, що поза розумним сумнівом має бути доведений кожний елемент складу злочину, у тому числі наявність певного виду умислу..»
Проте судом першої інстанції це не було зроблено.
Крім того, відповідно до ст.9. конституції України та ст. 17 закону України «Про виконання рішень та застосування практику ЄСПЛ – суди застосовують при розгляді справ Конвенцію з прав людини та практику Суду як джерело права.
Доведення поза розумним сумнівом відображає максимальний стандарт, що має відношення до питань, які вирішуються для визначення кримінальної відповідальності. Ніхто не повинен позбавлятися волі або піддаватися іншому покаранню за рішенням суду, якщо вина такої особи не доведена поза розумним сумнівом (справа Севтап Везнедароглу проти Турції 11.04.2000 р.).
З урахування зазначеного та на підставі ч.7 ст.284, ч.1 ст.373, ст. 417 КПК України
ПРОШУ:
Скасувати вирок і закрити кримінальне провадження стосовно мене за відсутністю в моїх діях складу кримінального правопорушення, скасувати запобіжний захід у виді застави та повернути розмір внесеної застави в сумі 97 440 грн. (дев’яносто сім тисяч чотириста сорок гривень) Назаровій О,П.
Останнє слово долучити до матеріалів кримінального провадження.
Додатки: постанова Верховного Суду від 23 червня 2020 року у справі №159/3738-к; постанова Верховного Суду від 29 вересня 2020 року у справі
№ 601/1143/16 провадження № 51-2996 км 19; копія ухвали третьої дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 07.11.2018 № 3369/3дп/15-18; копія статті в газеті «Факти і коментарі» від 02.02.2017.
В.М. Назаров